ЗАРЯДЖЕНІ НАДІЄЮ

Як громадська організація
«Будуємо Україну разом»
відбудовує деокуповану Херсонщину
Андрій Власенко,
журналіст "Експерт-КР"
Херсонщина. Село в Нововоронцовській громаді. Грудневий день. Ллє дощ. Заходимо в одноповерхову будівлю в центрі села. Всередині рух, туди-сюди ходять люди, нещодавно привезли гуманітарку. Збоку двері до маленької кімнати, де розмістився старостат. Дорогою до села нам сказали, що тут є старлінк. Справді, телефон ожив. Це важливо, оскільки росіяни якраз атакували «Київстар».У кімнаті біля дверей стоїть мішок цукру. «Ми вже були відмовлялися від гуманітарки, бо забезпечені дуже, — каже в.о. старости Зінаїда Тимощук, — але наші люди стали кудись дзвонити скаржитися, і от сьогодні нам привезли цукор».
Зінаїда Тимощук, в.о. голови Нововоскресенського старостинського округу
Просимо розповісти про село. Головна тема в деокупованих громадах — це відновлення. «Взагалі ми – найбільш вціліле село нашої громади. Коли наші вибивали росіян із якогось села, то росіяни потім руйнували там кожну хату. А від нас вони втекли далеко, аж за Трифонівку, це більш як 30 кілометрів, і тому не могли діставати сюди з гармат. Тому нам просто пощастило, наше село найвціліліше. У нас є повністю зруйнованих одинадцять житлових будинків, і більш як сто пошкоджених. У нас повністю зруйнована школа, відновленню вже не підлягає. Також повністю зруйнований будинок культури. Гарний був, великий, на 350 місць».Зінаїда Миколаївна каже, що вже надали допомогу будматеріалами «Карітас» та Міжнародний Червоний Хрест. 14 житлових будинків мають бути відремонтовані в рамках програми «Пліч-о-пліч».
Нововоскресенський будинок культури
«Це приміщення, де ми з вами зараз, — продовжує староста, — це одне-єдине в центрі, більш-менш ціле. Дах був пошкоджений, бо від вибухів сюди летіло каміння, уламки. То ми дах підремонтували. У нас, як бачите, тут дуже людно. І тому ми потребували ремонту нашої сільської ради, де тепер буде старостат. Зараз її відновлює громадська організація «Будуємо Україну разом».
Будівля 1954 року. Вона і так не була в чудовому стані, а тут ще й війна. Була пошкоджена близькими прильотами зовні та перебуванням російських військових всередині. Заходимо. Тут зо два десятки людей, які виконують ремонтні роботи. Усі — молоді хлопці та дівчата.
«Будуємо Україну разом» — громадська організація, яка займається відновленням житла в деокупованих та прифронтових громадах. Крім того, БУР — це інституція, яка допомагає розвитку відповідальності та спроможності серед української молоді.
«Зараз тут працює таборова команда громадської організації «Будуємо Україну разом», — розповідає Микола Аніщенков із Сум. — Я промайстер, в мене є п’ять майстрів, є адміністратор табору, і до нас приїздять волонтери. Роботу поділено на заїзди. Заїзд — це тиждень. У нас це вже шостий заїзд і шоста команда волонтерів. Волонтери з’їжджаються з усієї України. Немає обмежень ні за віком, ні за тим, хто чим займається. Просто хто хочуть бути корисними, можуть приїхати. Не треба мати будівельних навичок, бо за якість відповідають майстри. Вони показують, як зробити правильно. У разі чого підкоригують. Якщо дуже погано, то перероблять».
Микола Аніщенков з Сум
Сама будівля, де йдуть роботи, невелика. Чотири кімнати поменше і одна побільше, на зразок зали. Обстановка робоча, усі зайняті, але є відчуття, що будівництво незвичайне. Одразу звертаємо увагу, що працівники розмовляють між собою не будівельною мовою, а українською. Ось хлопець працює з електронним рівнем. Збоку на лінію променю входить інший, ненавмисно. І цей, що з рівнем, підвищеним тоном каже: «Відійди, будь ласка». Незвично.
Знаходимо адміністраторку. Молода дівчина на ім’я Анастасія Матвейчук. «Я сама родом з Луганщини. Моє місто окуповане з 2014 року. Я виїхала ще тоді з сестрою і мамою до Харкова».
Анастасія Матвейчук, адміністраторка табору
Анастасія запрошує подивитися, у яких умовах живуть учасники табору. Переходимо до іншої будівлі. У двох великих кімнатах розставлені розкладачки і розкладені речі.«Місцеві підготували все таким чином, щоб нам було зручно. Коли ми кудись приїжджаємо, ми не шукаємо надкомфортних умов проживання. Нам достатньо просто якоїсь великої кімнати, де ми можемо кинути каремати і спальники та й переночувати. Тут місцеві включилися настільки, що підготували ліжка, розкладачки, ковдри, подушки. Місцеві роздобули котел, завдяки якому всі кімнати опалюються. Місцеві встановили душову кабінку та бойлер, рукомийник, туалет. Ми забезпечені холодильником, місцеві теж допомогли. Словом, усі комфортні умови проживання у нас тут є. Ми тут оточені турботою та піклуванням».
Анастасія показує свого кота. «Його звати Нявчик, я його підібрала на вулиці в Харкові. Оскільки я постійно мандрую, то він тепер мандрує зі мною».
На стіні висить аркуш із загальними правилами табору. Із нього стає зрозумілішою і мова, і загалом атмосфера в цьому невеликому ситуативному колективі.
Не вживаємо алкоголь
‍
Не вживаємо наркотики
‍
«Ні» сексу в спальних просторах
‍
«Серуть» тут лиш миші!

Державна мова — Українська. Мова табору — Українська

Реагуємо на тривогу

Дотримуємось розпорядку дня

Культосвітка=будова

Комендантська година —

20:00Тиха година: 22:00

База: словами через рот
До будівлі заходить Ольга Савченко, проєктна менеджерка БУР Південь. Вона щойно приїхала разом зі співачкою Марусею Чуприненко, яка відома під псевдо Артистка Чуприненко. “Амбасадорка степів морів Херсонщини”, як вона написала про себе в своєму Інстаграмі. Це складова усіх таборів. Волонтери не тільки працюють руками. Обов’язково відбуваються культурно-освітні заходи.
Виступ Артистки Чуприненко на БУР таборі (фото: Єлизавета Букреєва)
«Проєкт БУР Південь з’явився відносно нещодавно. Спрямований якраз на роботу в деокупованих громадах. Проєкт реалізується за підтримки уряду Канади. Канадці дуже лояльно налаштовані. Вони дуже часто запитують про місцевих мешканців, про громаду. Тобто їх цікавить не лише як були витрачені гроші, але й що тут відбувається».
Ольга Савченко, проєктна менеджерка БУР ПІВДЕНЬ
У будівлі старостату тим часом роботи на завершальному етапі. Назовні відновили фасад. Відновили дах. Всередині зробили нову підлогу. Монтують підвісну стелю, шпаклюють стіни та дороблюють інше. Чекають доставки вікон. Кажуть, мали би вже бути, але затримуються. Ще зовсім юна на вигляд дівчина затирає стики між плиткою на підлозі. Аліна Передерій, волонтерка з Полтави. «Коли я побачила оголошення про набір сюди, то вирішила їхати допомогти. Якщо я вмію щось робити по будівництву, то чому б і ні. Я навчаюся в Полтавській політехніці, спеціальність «Будівництво, теплоінженерія і теплоенергетика». Умію штукатурить, фарбувати, та майже все, тільки плитку ще ні разу не клала.
Аліна Передерій, волонтерка з Полтави
Місцеві тут дуже позитивні люди. Я коли познайомилася з пані Зінаїдою, старостою села, то в неї прям аж вогник в очах. Настільки добра і щира людина. Я її, напевно, вже до кінця життя не забуду. І взагалі місцевих. Добрі дуже».
Про співпрацю з «Будуємо Україну разом» розповідає Карина Добровольська, головна спеціалістка з проєктної роботи та інвестицій Нововоронцовської селищної військової адміністрації. «Від початку ми подавали на відновлення іншу локацію в нашій громаді. Але тоді не пройшли відбір через низку умов. Але ми почали спілкуватися з менеджерами громадської організації, і так їх зацікавили, що вони приїхали в громаду. Ми зробили для них екскурсію трьома об’єктами. І от один із них, будівлю старостату, зараз відбудовують. У цій роботі вже взяли участь близько 90 волонтерів».
Карина Добровольська, головний спеціаліст із проєктної роботи та інвестицій Нововоронцовської селищної військової адміністрації
Карина Добровольска говорить, що вартість будівельних робіт з відновлення старостату склала близько 2 мільйонів гривень. Ці витрати взяла на себе громадська організація «»«У цілому по громаді пошкоджено 70% об’єктів з урахуванням приватного житла, і 25% зруйновано. У кожному селі громади є щонайменше три об’єкти на відбудову, менш пошкоджені, які реально відновити за волонтерської допомоги. Ми запрошуємо всі фонди, громадські організації до співпраці з нами. Єдина перепона зараз — це близькість до лінії фронту. Але ми всім будемо сприяти».
На будівельному майданчику звертає увагу дівчина в червоному худі. Матільда Зволинська, волонтерка. Каже, що наполовину з Києва, наполовину з Одеси. «Я художниця. Трохи навчалася скульптури, живопису, графіки. Я знаю, що фізично можу «вивезти». По мені не скажеш, але фізично я можу. Зараз це логічно, що треба час від часу волонтерити, щоб суспільство покращувалося. Ти не можеш сказати іншим: «Робіть там щось самі». Я вперше на деокупованій території. Я багато всього дивлюся про це, і новини читаю, і відео. Можливо, стільки навіть і не треба моїй психіці. Але мені важливо бути в конекті. Люди відвикають від усього цього, якщо вони живуть не дуже близько. Я дуже боюся цього. Дуже не хочу відвикати. Якось це дивно, коли в країні повномасштабне вторгнення. Тут неймовірні місцеві. От правда. Від них іде таке гостинне тепло і така готовність рухатися і щось робити, щоб стало краще. Це неймовірно. Люди тут суперпотужні».
Матільда Зволинська, волонтерка в БУР таборі
Про місцевих усі в таборі відгукувалися вкрай позитивно. Причому навіть без додаткових запитань. Було видно, що люди хочуть про це сказати, і це було часто взагалі перше, що вони говорили, ділячись враженнями від роботи та від цієї подорожі. Бо багато хто тут реально здалеку, із західних та з північних областей.

«Я на Херсонщині вперше так надовго, — говорить Микола Аніщенков. — Дуже боляче їхати по селах, які повністю зруйновані... Бачити розтрощені хати з пластиковими вікнами. Значить, там жили люди. Страшно це все. Але при цьому фантастична громада, неймовірні люди».
«У мене прекрасні враження, — говорить староста Зінаїда Тимощук, — що у нас є така молодь, такі діти. Крім того, що вони відбудовують, за це їм окрема подяка, вони активні, інтелектуальні, вони все хочуть, всього прагнуть. Я в захваті від молоді, від нашої української молоді. От справді, на них буде вся наша надія і опора».

Дорога назад — та, про яку говорив Микола Аніщенков з Сум. Через зруйновані села. Але враження від неї було вже інше, бо позначалося спілкування з хлопцями та дівчатами з табору. Вони реально заряджені і заряджають. Напевно, надією...