Ми добиралися сюди з Кривого Рогу легковою автівкою. І хоча вже не раз проводили зйомки в Миролюбівці, але місце, де встановлено меморіал, знайшли не відразу. Нас спочатку зорієнтували на прапори України, розміщені по селу так, щоб вказувати потрібний напрямок. Та, попри цей орієнтир, ми довго кружляли селом, аж поки нам докладно пояснила дорогу місцева мешканка. Виїжджаємо за село, далі ліворуч попід посадкою. Праворуч — незасіяне поле, рухаємося путівцем, здіймаємо хмари пилу. Обганяємо місцевих мешканок, які їдуть велосипедами. Орієнтуємося на кілька автівок, що видніються віддалік.
…Звичайні херсонські полезахисні лісосмуги, які по-простому називають посадками, — акації та в’язи, гледичії та ясени… На стику двох таких посадок на околиці Миролюбівки 29 серпня 2022 року близько 13-ї години розташувалися військові 17-ї окремої танкової Криворізької бригади імені Костя Пестушка.
Ми розмістилися в цій лісопосадці, чекали наказу на штурм так званих «садів Миролюбівки», це було буквально за кілометр від нас. Командир взводу дав команду розтягнутися подалі, — згадує Анатолій Баліцький, який тоді був головним сержантом другого взводу другої механізованої роти механізованого батальйону 17-ї танкової бригади.
— Тут залишилось перше відділення з командиром взводу і ще деякі суміжні підрозділи, і сержанти, офіцери були також на цьому куті посадки. Чекали підкріплення, чекали довго, близько 5 годин… Бачили над собою «пташок»: росіяни почали розвідку. І близько 17:45-17:50 було попадання з РСЗВ у край посадки, де й загинули хлопці. Більша частина — перше відділення, командир взводу, і ще було багато поранених, яких ми того дня евакуйовували. Два-три «гради» прилетіло саме в кут.
За словами Анатолія Баліцького, один снаряд розірвався біля командира першого відділення Віталія Володимировича Власова. Одразу загинув і командир взводу, молодший капітан Дмитро Олександрович Корячко, і з ним ще бійці. Це все були криворіжці, воїни 17-ї танкової бригади.
Молодший лейтенант Дмитро Корячко, 3.06.1992 року народження
Головний сержант Віталій Власов, 20.12.1973 року народження
Сержант Олександр Русько, 30.01.1980 року народження
Молодший сержант Павло Ліхман, 2.03.1983 року народження
Солдат Сергій Осняч, 1.07.1986 року народження
Солдат Андрій Погорняц, 3.09.1991 року народження
Солдат Сергій Резнік, 12.01.1991 року народження
Солдат Андрій Шульга, 27.06.1988 року народження, загинув 31.08.2022
Анатолій Баліцький розповідає, що у взводі були дуже гарні відносини. Командир був строгий, вимогливий, накази виконувалися негайно.
Ми почувалися людьми, — додає Анатолій. — Було багато мобілізованих, контрактників мало залишилося. Бо 2022-й рік зустріли цим самим підрозділом у Луганській області, у селі Новотошківське. То коли влітку зібралися на полігоні, було чимало нових людей.
Посадка, де загинули хлопці, була важливим місцем для майбутнього наступу. Саме цей підрозділ спільно зі 128-ю гірсько-штурмовою бригадою мав розпочати штурм.
Оскільки того дня в нас тут не вийшло, довелося евакуювати поранених і відійти на одну лісосмугу назад, — розповідає Анатолій Баліцький.
А цих хлопців ми не могли забрати досить довго. 31 серпня хлопці спробували вивести побратимів, і саме тоді загинув Андрій Шульга. Він вів розвідку на БПЛА, і біля нього прилетіла міна, хлопця розірвало. Першим ми забрали 8 вересня солдата Сергія Осняча. Машиною під'їхати неможливо, вона була біля лісосмуги за майже 1,5 км, тож ми хлопця несли на ношах… Потім нас знову сюди не підпускали.
Решту хлопців, за словами військового, забрали 15 вересня, коли росіян «продавила» 128-ма бригада.
…Виступаючи 29 серпня 2024 року на урочистому відкритті меморіалу на місці загибелі хлопців на околиці Миролюбівки, Андрій Селецький, начальник Нововоронцовської селищної військової адміністрації, показав присутнім шматочок піксельної тканини.
Цей шматочок пікселя, який я знайшов тут, — символ перемоги. Хлопці в пікселі для нас, людей у тилу, які не бачать війну безпосередньо, — це символ всемогутності. І я доземно дякую від нас вам, батькам, родичам, які виховали і жили разом з цими героями. Я зроблю все можливе для того, щоб ця територія була не просто шматком граніту зі щебнем. Бо якщо пройти далі, коли розмінуємо, — там позиції, там окопи, там хлопці сиділи в тих окопах, а орки були буквально метрів за 300, тут був бій.
За словами Андрія Селецького, у Новоронцовській громаді вже є меморіал 128-ї бригади, де 10 хлопців згоріло в машині… У Нововоронцовці вже є вулиці 60-ї піхотної, 80-ї десантно-штурмової, 128-ї гірсько-штурмової — бригад, які визволяли громаду в 2022-му. Також є вулиця 17-ї танкової бригади, і там буде меморіальний стенд із іменами всіх загиблих. І тут, біля Миролюбівки, — не єдине місце загибелі військових 17-ї танкової, у громаді є місця, де було спалено танки, і їх треба перетворити на меморіали.
І цей шматочок пікселя буде в мене разом із таким самим шматочком пікселя, але вже з хрестиком, який я знайшов біля села Потьомкине, де стали до бою хлопці 60-ї бригади, — сказав Андрій Селецький.
І з таким самим шматочком пікселя, який я знайшов біля спаленого БТРА неподалік Осокорівки, де воювали хлопці 80-ї бригади. Ви всі титани, я вам всім дякую — і хлопцям, і дівчатам. Усім, хто захищає, хто допомагає, волонтерить, хто в'яже сітки, хто устілки робить… Дякую вам!
Встановлення цього меморіалу було ініціативою рідних. Коли місцевий мешканець знайшов на цьому місці останки захисників, він зв’язався з мамою загиблого тут Дмитра Корячка.
Саме мій чоловік знайшов рештки тіл загиблих воїнів, зв'язався з мамою, Іриною Ковальовою, — каже мешканка Миролюбівки Алла Фурса.
То ми бачили першими те, що насправді страшно побачити. І тому саме для нашої сім'ї відкриття цього меморіалу — це дуже трепетно і важливо. Кожну деталь, яку чоловік знаходив, ми фіксували, фотографували, щоб зачепитися за щось, щоб хлопців знайшли і знайшли їхніх рідних. І для нас це великий подвиг.
Усі, хто виступали на відкритті меморіалу, дякували батькам загиблих. І за те, що ті ініціювали та профінансували виготовлення пам’ятника, і — головне — за виховання захисників. Своєю чергою, мама Дмитра Корячка, Ірина Ковальова, розповіла, що вона вперше приїхала на це місце разом із Анатолієм Баліцьким рік тому, 23 вересня.
Тоді ми зрозуміли, що це місце треба закарбувати. І коли 14 жовтня зібралися тут з родичами інших хлопців, вони підтримали цю ідею.
Тому що це — останній погляд у небо, це останній подих, це остання крапля крові, це останній стукіт серця, — він був тут, на цьому місці, тут, де вони відійшли в інше життя, у вічність для того, щоб оберігати нас із неба, щоб назавжди добрим і теплим спомином залишитися в наших серцях, душах і в нашій пам'яті.
Ірина Ковальова розповіла, що, коли вони були тут минулого року, місцина була поросла акацією. Місцеві мешканці та мешканки все тут розчистили, допомогли облаштувати це місце власне як територію пам’яті.
Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, — сказав на відкритті меморіалу староста села Миролюбівка Сергій Кара.
Та нехай добрий світлий спомин про захисників стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться у пам'яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знали, любили і шанували. Вічна пам'ять і слава кожному з них, які захищали рідну Україну і кожного та кожну з нас.
Сонячного дня на околиці Миролюбівки, у звичайній херсонській полезахисній лісосмузі відкрили меморіал. Хлопці, які загинули тут два роки тому, на цьому місці востаннє бачили сонце і поклали життя, щоб його бачили всі ми. На відкритті меморіалу поруч стояли і родичі загиблих, і адміністрація громади та села, і багато місцевих мешканців та мешканок. І це свідчить, що вони добре усвідомлюють ціну, яку заплачено за визволення Миролюбівки, що 7 місяців перебувала під російською окупацією.
Матеріал створено та опубліковано в межах Програми невідкладної підтримки медіа Львівського медіафоруму. Вона реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Чеської Республіки в рамках Transition Promotion Program.
