Такого звуку не почуєш більше ніде. Так тріпотять на вітрі тисяча прапорів і дзвенять об металеві флагштоки сталеві линви. Тут на 7 тис. кв. м не чутно шелесту листя, натомість фоном лунає інший шурхіт: тертя листочків штучних вінків і квітів, шарудіння зів’ялих, ще недавно живих квітів та сухостою. Ця скорботна музика спонукає до вшанування тих, хто поклали життя за Україну, і водночас змушує замислитися над майбутнім. Зокрема в Кривому Розі — і над його екологічним аспектом.
Меморіал із Сектора: як усе починалося
У 2022 році, після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, частину Центрального кладовища Кривого Рогу відвели під почесні поховання загиблих захисників і захисниць. Упродовж понад трьох років, які минули відтоді, тут знайшли вічний спочинок понад тисяча військових родом із Криворіжжя і не тільки. На інших понад 30 кладовищах міста також ховають полеглих, але саме ця територія задумувалася як майбутній Меморіал Почесних Поховань — місце пам’яті та вшанування подвигу тих, хто поклали життя на свободу і незалежність України в протидії російській збройній агресії.
Подібні меморіальні території облаштовують по всій Україні, десь цьому приділяють більше уваги, достойної подвигу полеглих, десь, як у Кривому Розі, громадськість роками добивається такого облаштування території, яке би відповідало сучасним обставинам, а не відкидало в радянське минуле.
Ще навесні 2023 року влада Кривого Рогу коротко показала родинам похованих на Секторі військових ескіз майбутнього Меморіалу. Це була картинка, на якій територія всуціль вкрита гранітом — і намогильні споруди, і рівні ряди проходів між ними, і капличка, і пам’ятник — усе мертво-гранітне. Вкрапленнями життя були кількадесят зображених вічнозелених кущиків. Ні квітів, ні дерев, жодних інших ознак живого, екологічного життя на картинці не було. Але тоді люди на це не зважили.
Спротив почався кілька місяців потому, коли родинам представили макет пам’ятника, що мав бути встановлений на майбутньому Меморіалі. Абсолютно радянський дух скульптури обурив багатьох і спричинив зливу критики, яка торкнулася й інших аспектів облаштування території.
Нерівні ряди поховань влада планувала «вирівняти під лінійку», і люди б ходили «по головах» похованих; граніт мав бути полірованим, а отже, це загрожувало численними травмами передусім у дощову та морозну погоду; на картинці не видно було ні туалету, ні лавок, ні паркувального майданчика… А поки люди почали вимагати від влади внесення коректив, поховання полеглих продовжувалися, а місця раніших поховань рідні оформлювали на свій розсуд або ж вони заростали бур’янами, якщо загиблі — сироти, чи родичі не мають змоги відвідувати Сектор Почесних Військових Поховань. Ми вирішили звернути увагу на цю ситуацію, бо територія військового меморіалу за відповідного планування може бути не просто меморіальною, а й природоохоронною.
Проєкт є, діла нема?
У Кадастровій мапі України ділянка землі, на якій розбудовується Сектор Почесних Поховань Кривого Рогу, має номер 1221884700:03:001:0964, площу 18,4471 га і цільове призначення «для розширення кладовища «Центральне», ІІ черга». 20 вересня 2023 року було підписано договір №357-Т, яким ТОВ «ЛІДЕР-БУД-КР» зобов'язався протягом 2023-2024 років виконати роботи по об'єкту «Нове будівництво Меморіального комплексу в секторі почесних поховань на частині земельної ділянки, призначеної для розширення кладовища «Центральне», II черга: Дніпропетровська область, Криворізький район, Новопільська сільська рада (45210000-2 — будівництво будівель)». У додатках до нього детально прописано всі заплановані роботи і матеріали, зокрема в частині третій перелічено заходи для озеленення території майбутнього Меморіалу.
Тут передбачено посіяти вручну газони: партерні, мавританські і звичайні, а також висадити 19 туй західних Смарагд заввишки 1,6-1,8 м і 29 — висотою 30-40 см, 23 чагарники ялівцю 1 сорт і 20 саджанців самшитів заввишки 40 см. Наскільки це доречно в кліматичних умовах Кривого Рогу — ми дізналися думку двох експертів, але спочатку розкажемо, як добивалися відповідей від місцевої влади.
Виконком Криворізької міськради відповів нам аж на повторний запит про екологічні аспекти облаштування майбутнього Меморіалу. Відповідь про плани озеленення території «вичерпна»: згідно з проєктом, озеленення передбачено. Схоже, заступник міського голови Кривого Рогу Євген Удод, який підписав відповідь, вважає озелененням висадку 70 кущиків і кілька газонів.
Ми поцікавилися думками фахівців і фахівчинь щодо закладених у проєкт заходів із озеленення. На думку експертки з ботаніки, старшого викладача Криворізького гірничо-металургійного ліцею Вікторії Тротнер,
самшит для Кривого Рогу — це не той вид дерев, які в наших умовах виживають. Самшит горить на сонці, а оскільки тут відкрита сонячна місцевість, тут краще саджати ялівці.
Вікторія розповідає про різновиди ялівців: ялівець віргінський, ялівець козацький, ялівець скельний, і наголошує на їхній доступності для придбання.
Із нею погоджується Юрій Бенгус, старший викладач кафедри ботаніки Харківського державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди, і додатково висловлює сумнів у доречності висадки туй:
Туї вологолюбні, і зі своєю поверхневою кореневою системою там приречені. Можливо, витримають якісь ялівці, але за ними теж потрібний догляд (формування+стрижка).
Ми з Вікторією Тротнер ходимо територією майбутнього Меморіалу посеред сонячного липневого дня, і Вікторія коментує нинішню ситуацію з озелененням поховань.
Ще в середині червня 2025 року громадські активісти озвучували в присутності нашого медіа сумнів, що в бетонних «басейнах» по периметру майбутнього меморіалу зможуть рости рослини, які проєктом заплановано висадити. Коли ми підходимо до одного з цих «басейнів», Вікторія заглядає туди, обмірковує і зрештою каже:
В отакому обмеженому просторі треба буде дбати про полив. Може, тут буде заплановано крапельний полив, чи ще якось… Але взагалі я не уявляю, як планується висаджування в оцих бетонних басейнах рослин, це яка має бути ґрунтова суміш, на яку глибину? Я не розумію цього.
Із тендерної документації дізнаємося, що, наприклад, для висадки самшиту передбачено «підготовлення механізованим способом стандартних місць для садіння дерев та кущів із круглою грудкою землі розміром 0,3х0,3 м у природному ґрунті з добавленням рослинної землі до 50%». Зараз у бетонних «басейнах» жодного ґрунту нема, як він туди потрапить, який це буде ґрунт, і яким чином у ньому «механізованим способом» буде створено круглу грудку землі — залишається загадкою.
Багато родин хочуть відкритий ґрунт, хочуть квітники, хочуть там щось садити, — каже Катерина Станкевич, сестра похованого на Секторі захисника Олексія Різниченка.
Особисто моя думка: це дуже класно, тому що це вносить елемент життя до цього місця, бо коли все закрито гранітом, це не те місце, куди хочеться і головне — потрібно приходити.
Восени 2023-го Катерина була одним із головних «двигунів» боротьби за облаштування достойного Меморіалу Почесних Поховань у Кривому Розі, засновницею фейсбук-спільноти «Місто Героїв», а згодом — співзасновницею ГО «Спільнота родин Криворізьких Героїв». Із її ініціативи на Секторі проводяться пам’ятні заходи і толоки, коли люди прибирають на могилах тих, до кого ніхто не приходить довго чи взагалі.
Тут нема чужих, усі захисники — наші, — каже Катя.
І так само вона вважає, що нема неважливих тем, якщо йдеться про облаштування території Меморіалу, і ідея тексту про екологічні аспекти військових поховань народилася саме в спілкуванні з Катериною Станкевич.
Ми вже не вперше зустрічаємося з Катериною на Секторі, але цього разу — спеціально, щоб обговорити ті екологічні аспекти, які не завжди є очевидними для громадськості. Як, наприклад, проблема — що робити з національними прапорами, які відслужили свій строк? Вони мокнуть під дощами, вилинюють на сонці, розтріпуються на вітрі і з часом потребують заміни. Але куди дівати «прапори у відставці»?
Ми на собі побачили, що прапор за рік у землі не змінився взагалі. Скільки років треба, щоб розклався синтетичний прапор, — навіть страшно уявити», — каже Катерина, і розповідає, як із думкою про достойне й екологічне «прощання» з прапором звернулися до криворізького осередку «Пласту», а ті розробили церемоніал прощання з національним прапором.
Коли у брата міняли прапор, ми спробували віддати його вогню, — розповідає Катерина.
Виявилося, що він не горить, «зйожився», утворив таку кульку, як смола, і все. А от у багатті добре горить, але залишається проблема з попелом, бо в нас у місті в принципі немає системи утилізації.
І поки в Кривому Розі не перший десяток років зволікають із будівництвом сміттєпереробного заводу, єдиним екологічним варіантом поводження з попелом утилізованих прапорів є його захоронення на міському сміттєзвалищі.
Ми з Катериною Станкевич підійшли до одного зі сміттєвих контейнерів на Секторі — їх тут близько десятка, кожен обсягом 0,75 куб. м. До цього притулений штучний вінок, ще не вилинялий і не потріпаний вітром, а в самому контейнері — повний «комплект» сміття.
Тут і пластик, і метал, і ще метал, і ще пластик, і живі квіти, — коментує Катерина.
І он там папір лежить? і просто сміття в пакеті. Дуже багато трави (вирваного бур’яну. — О.Г.) на дні. Якщо припустити, що, скажімо, бляшанку іще можна взяти і здати (до речі, отримати за це гроші), пластикові пляшки теж. А ось стаканчик, так званий картонний, але насправді пластиковий, — нікуди не здаси.
Сортування сміття на Секторі Почесних Поховань, як і в інших міських просторах, є не просто гострою необхідністю, а й вимогою закону «Про управління відходами», — каже екологиня громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг» Анна Амбросова.
Велике питання, чому сортувальні контейнери не передбачені проєктом облаштування Меморіалу. Також під час нещодавнього (влітку 2024 року. — О. Г.) обговорення Місцевого плану управління відходами в Кривому Розі неодноразово звучала слушна вимога переходити до відсортовування органічних та неорганічних відходів. Тут, на Секторі, це означає, що засохлі квіти, вінки, бур’ян мали б компостуватися в спеціальних ємностях, щоб потім утворений компост використати, наприклад, як добриво для газону абощо. І хоча до Стратегії цей пункт поки так і не включили, та запроваджувати його пілотно, наприклад, на Секторі, було б доречно.
Утім, місцева влада діяти на випередження не налаштована, бо, як нам відповіли на запит, «питання сортування сміття, вивезеного з сектору почесних поховань, впровадження його сортування, встановлення інформаційних табличок […] планується розглянути після завершення будівельних робіт та введення об’єкта в експлуатацію», а «компостування відходів на кладовищах чинним законодавством не передбачено».
А коли ми поцікавилися обсягом вивезеного з Сектору сміття з 2022 по 2025 рік, нам не змогли надати відповідь у повному обсязі, пославшись на те, що частину документів вилучено після трьох судових ухвал у різних справах. «3 наявних первинних документів, за періоди з 23.05.2022 по 31.12.2022, з 21.10.2024 по 31.12.2024, з 01.04.2025 по 31.07.2025, обсяг вивезеного сміття з кладовища «Центральне» становить 8 073 куб. м, в тому числі з сектору почесних поховань».
За словами депутатки Криворізької міськради Наталі Шишки,
міськрада щорічно виділяє кошти на утримання кладовищ загальною сумою, без диференціації по кладовищах, видах робіт чи статусу захоронень — деталі прописуються в умовах тендеру, а потім у договорі з підрядником, визначеним шляхом тендеру. Стосовно військових поховань, то там виділяються бюджетні кошти не тільки на утримання кладовищ, а і на догляд за могилами. Це стосується сектору на кладовищі Криворізькому. Утримання кладовищ включає і боротьбу з бурʼянами, і догляд за газонами та зеленими насадженнями: обрізання гілля, знесення сухостійних та хворих дерев.
Як робили раніше: криворізький меморіал Другої світової
Ще тривала Друга світова, а в Кривому Розі відразу після деокупації від нацистів, у 1944 році, почали створення єдиного місця поховань військових. Це було продиктовано потребою зібрати в одному місці розкидані по всьому Кривому Рогу одиночні та братські поховання військових радянської армії, які загинули під час деокупації міста.
Таке перепоховання, за словами криворізького краєзнавця, фахівця з історії Другої світової Володимира Бухтіярова, мало організаційні резони — зібрати в одному місці для зручності вшанування, але також і санітарні, а отже — екологічні: поховання мали враховувати рельєф місцевості та близькість до підземних вод, щоб продукти розкладу людських тіл не потрапляли в них і не отруювали.
Нині цей меморіал площею 1065 кв. м офіційно називається «Військова дільниця Криворізького кладовища». До 1984 року тут було 21 індивідуальна і 37 братських могил, у 1985-му під час масштабної реконструкції сюди було перепоховано останки ще 10 військових і зроблено «переформатування»: відтоді і дотепер тут 33 братських могили розміром 2 на 3 метри, «пагорби яких вкриті травою».
Є тут і гранітні плити із висіченими на них прізвищами загиблих (на момент нашого відвідування вилинялими і майже нерозбірливими), але нашу увагу привернула саме згадка про траву, бо ми її тут… не побачили. Пагорби були ніби от учора ретельно просапані, ніде не те що жодної бур’янинки — жодної травинки, подекуди виднілися спиляні під корінь кущі або невеличкі дерева… Припускаю, що ретельно прибрати тут дали команду з виконкому відразу після того, як я надіслала запит на отримання документів про цей меморіал — звісно, підтверджень немає, але збіг обставин дивовижний…
Не знаю, яким був цей меморіал із травою, але без трави, з «голим» ґрунтом він відчувається як «мертвий», «неживий»: гранітні плити, типові бетонні плити доріжок, об’ємна п’ятикутна зірка з полірованої листкової сталі і двома залізобетонними стелами з написами російською «Никто не забыт, ничто не забыто» і «1941–1945 гг» в центрі. Жодного букета живих або засушених квітів, але і жодного штучного вінка чи квітки. На самій території — лише два дерева, натомість із трьох боків ділянка оточена деревами і хащами, якими позаростали старі поховання цивільних.
Цей меморіал «відкрила» мені наново Наталя Шишка. «Відкрила» — бо за два десятиліття моєї активної журналістської діяльності в Кривому Розі я не пригадую жодного відеосюжету чи текстової публікації про проведення на цьому меморіалі якихось заходів зі вшанування подвигу загиблих і похованих тут військових. Тож до гасла на залізобетонній стелі напрошується щонайменше знак запитання, і це питання риторичне.
Оце таку «мертву» територію влада хоче створити і на нашому Секторі, — припускає Катерина Станкевич, із якою ми приїхали сюди, щоб на власні очі побачити, як доглядають цей меморіал. Побачили і переконалися: догляд є, щодо екологічності підходу сумніви залишилися.
Національний меморіал: вирубки лісу і підтоплення водами не буде?
29 серпня 2025 року, у День пам’яті Захисників і Захисниць України, у Київській області відкрили Національне військове меморіальне кладовище (НВМК). Воно розташоване на Київщині між селами Гатне і Мархалівка на ділянці державної власності майже 260 га з цільовим призначенням для ведення лісового господарства.
Кілька років для НВМК не могли знайти й узгодити місце. Проти початкового плану створити його в урочищі «Лиса Гора» виступили екологи та громадські активісти. Згодом Верховна Рада ухвалила закон про створення Національного військового меморіального кладовища в Биківні, де розташований Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили». Та і від цієї ідеї довелося відмовитися, бо, як заявили в заповіднику, частина лісу є досі повністю не дослідженою і може містити певну кількість ще не виявлених поховань.
Останній у часі варіант місця Національного меморіалу зазнав критики передусім з огляду на екологічні аспекти, зокрема через високий рівень підземних вод, що уможливлює підтоплення могил, а також через вирубку лісу, про що писало Суспільне і «Рубрика».
Та попри застереження і протести НВМК таки відкрили. Не кожна «птаха» долетить сюди з Києва — година їзди машиною з центру столиці не всім до снаги. Та й запитання щодо можливих підтоплень місць поховання залишаються, так само, як і спільна для всієї Україна екологічна проблема використання штучних квітів і вінків.
Парк-кладовище Марцан та інші
Листопад 2019 року. Я приїхала на кладовище-парк Марцан у Берліні спозарання. Хочеться сказати, що мене зустріла тиша — але ні, це були співи пташок і шелестіння листя, яке невпинно опадало.
Парк-кладовище Марцан був заснований у 1909 році як кладовище на площі близько 21 га. Від 1936 році тут був концентраційний табір для ромів та синті, загалом через табір пройшло 1500 осіб. На території розташований Радянський почесний гай, створений у 1958 році для поховання військових, відреставрований у 2019-му. Кладовище містить також меморіали загиблих у Першій і Другій світових війнах, примусово мобілізованих робітників, антифашистів та інших.
Я приїхала сюди, щоб зафільмувати територію поховань синті та рома, але передусім пішла знімати сектор почесних поховань «визволителів» — радянських воїнів. Він розташований у глибині кладовища-парка, відділений від решти території акуратно підстриженим живоплотом. Якщо не озиратися і не заглядати за нього, здається, що ти десь у Кривому Розі — такий впізнаваний стиль: червоний граніт, гігантський височезний постамент, зірка нагорі — точнісінько таку саму, але в рази меншу я пізніше побачу на почесному меморіалі часів Другої світової в Кривому Розі…
Утім, було і дещо відмінне від звичних українських меморіалів, які є в усіх містах і селах, — на «радянському» секторі Марцану все живе. Усі меморіальні елементи «вписані» в природу, як, наприклад, вхідна група на сектор не лише має рослинний орнамент, але й органічно сполучена з живоплотом. Навіть восени, коли опадає листя, поєднання червоного граніту й переплетених «кістяків» живоплоту навіює особливий настрій.
Власне, сам парк-кладовище є взірцем екологічності. Тут усюди листя, дерева, трава, подекуди пташки і навіть білочки. 1995 року цей парк-кладовище внесений до берлінського реєстру пам’яток як «Gartendenkmal» — меморіал-ландшафтний пам'ятник, бо, як зазначено навіть у німецькій Вікіпедії, він поєднує «меморіально-поховальний простір із біоосередком та рекреаційним зеленим оазисом поруч із густонаселеним районом Марцан».
Паралель Марцану з криворізьким Центральним кладовищем, де розбудовується Сектор почесних поховань, напрошується сама собою, бо кладовище розташоване неподалік від одного з найбільш густонаселених мікрорайонів Кривого Рогу — Східного. Згідно з даними «Енциклопедії Криворіжжя», станом на 2005 рік на мікрорайонах Східний-2 і 3 мешкали понад 16 тисяч осіб, і хоча за 20 років ситуація змінювалася, а з огляду на воєнний стан ми не маємо актуальної інформації щодо кількості населення, проте про десятки тисяч людей говорити таки доречно. Така щільність населення, близькість однієї з найбільших балок Кривого Рогу — балки Калетіна (історична назва — Нальотана) — із усім скарбом її рослинно-тваринного світу, а також чималі території сільськогосподарського призначення навколо могли би спонукати до перетворення Сектору, а згодом Меморіалу, а надалі й усього Центрального кладовища на меморіал-ландшафтний парк на зразок берлінського Марцану.
У липні 2025 року Катерина Станкевич відвідала кілька європейських військових кладовищ і поділилася враженнями на фб-сторінці ГО «Спільнота родин криворізьких Героїв».
Зокрема вона розповіла про Національний некрополь Fleury-devant-Douaumont (Верден, Франція). Тут розташовано основні частини Верденського національного меморіалу — Оссуарія Дуомон (Ossuaire de Douaumont) та Національне військове кладовище (Nécropole nationale de Douaumont). Катерина зазначає, що
для будівництва та оздоблення використано місцевий вапняк — довговічний матеріал, що надає будівлі стриманого й благородного вигляду.
Зауважимо, що в Кривому Розі також проєктом передбачено використання місцевого матеріалу — токівського граніту, який видобувають у Криворізькому районі. Але з естетичних, економічних, ергономічних та інших міркувань значна частина родин загиблих виступила проти нього.
Цвинтар біля Дуомону Катерина називає
більше, ніж просто поховання — це урок гідності, шани й тиші. Територія вкрита ідеальним зеленим газоном. Біля кожного хреста чи мусульманської стели — троянда, однакова для всіх, жодного сухого листочка. Поруч — пам’ятник іудеям, загиблим у боях, з Зіркою Давида та традиційною фразою: «ת.נ.צ.ב.ה.» — скорочення від «Нехай душа його буде зв’язана в вузлі вічного життя».
На Bayeux War Cemetery and Memorial ховали загиблих відразу після визволення міста, а також переносили тіла зі стихійних поховань на узбережжі. Як зазначає Катерина,
кладовище має атмосферу «саду пам’яті» — без пишності й помпезності.
Цей меморіал також нагадує парк чи заповідник: доглянутий живопліт на межі території, компактні багаторічні рослини біля скромних однакових надгробків, подекуди акуратні дерева. Але зовсім без пластику і тут не обійшлося: біля центральної фігури меморіалу розміщено 10 вінків, а біля них лежали квіти в целофановій упаковці…
До світової спадщини ЮНЕСКО внесено «Лісове кладовище» у Стокгольмі (Швеція). Як зазначає Ярина Скуратівська в огляді для Укрінформу,
це, власне, не типове військове поховання: Швеція була нейтральною країною понад 200 років, її солдати не гинули у війнах, однак для багатьох меморіальних місць по світу саме цей цвинтар-парк є зразком інтеграції природного ландшафту та концепції місця вшанування пам’яті полеглих. В її основі — не вирівняна спеціально ділянка певної площі, а меморіальний парк, вписаний у природне тло лісу. У 1917 році тут розпочалися роботи на території закинутого кар’єру, зарослого соснами, перший етап було завершено за три роки. Використання архітекторами природного ландшафту створило надзвичайну атмосферу спокійної краси, яка мала глибокий вплив на дизайн кладовищ у всьому світі.
На жаль, на дизайн Меморіалу в Кривому Розі «Лісове кладовище» впливу не мало, можливо, поки що.
Найкращі рішення — природні
Чи таки перетвориться Сектор Почесних Поховань у Кривому Розі на повноцінний Меморіал, чи стане меморіальним кладовищем, чи набуде якогось іншого статусу — хоч як розвиватимуться події, а екологічні ризики і загрози очевидні вже зараз. Серед них ключові — використання неекологічних пластикових квітів і вінків, вибір нерелевантних рослин для озеленення території, критичний брак запланованого озеленення Сектору, відсутність сортування сміття, яке утворюється на Секторі, відсутність міської стратегії утилізації відходів, зокрема й тих, які мають особливий статус (як-от державні прапори), відсутність на міському рівні просвітницької роботи щодо необхідності та переваг використання в озелененні поховань на Секторі багаторічними низькорослими та іншими рослинами, притаманними місцевості та відповідними функціоналу території.
Частину перелічених екологічних проблем можна вирішити навіть без додаткових витрат, наприклад, розпочати просвітницьку кампанію щодо придатних для озеленення багаторічних рослин через підконтрольні місцевій владі канали інформації — сторінки в соцмережах, муніципальний телеканал тощо. Так само можна вести просвітницьку роботу щодо необхідності сортування сміття, яке утворюється на місцях поховань, а також компостування органічних відходів. Але перед тим, звісно, має бути запроваджено контроль роздільного збору і сортування сміття на території Сектору і встановлено компостери, що потребує управлінських рішень та включення адміністративного ресурсу. Дещо вже впроваджує громадськість, не дочекавшись дій влади, як це відбулося з церемоніалом прощання з прапором. Проте якщо навіть на Секторі тисячі прапорів, а по Кривому Рогу загалом їх може набратися кількадесят тисяч, і всі вони рано чи пізно потребують достойного прощання та утилізації, то стає ясно, що в місті давно назріла потреба виробити сучасне екологічне рішення.
Та є і рішення, які реалізуються вже. Коли ми з Вікторією Тротнер ходили Сектором, підходили до різних поховань, вона оглядала висаджені на могилках рослини, називала їх усі, озвучувала свої поради. Ми фактично «відкрили» Вікторію родинам похованих тут захисників і захисниць, і після нашої зустрічі вони налагодили спілкування, у результаті якого, імовірно, оформлення поховань стане більш осмисленим і головне — екологічним, зменшиться кількість пластикових квітів і вінків.
І Вікторія Тротнер, і Юрій Бенгус перелічили рослини, якими найкраще було би проводити озеленення території Сектора. Зокрема вони назвали дуб звичайний, клен татарський (він посухостійкий, а у формі дерева досить компактний і декоративний) і дрібнолисті в'язи, наприклад, берест; із трав'янистих рослин — очиток і різні види молодила.
Під час нашого перебування на Секторі Вікторія Тротнер помітила на клумбі одного з поховань паростки гледичії та айланту. Пояснила, що їх треба прибрати, бо, підрісши, вони кореневою системою можуть зруйнувати надгробок. А невдовзі ще й погукала наглядача території, пояснила небезпеку йому і разом із ним вирвала паростки. Нема нічого складного в тому, щоб дбати про довкілля, особливо на такому поважному місці, як Меморіал Почесних Поховань Захисників і Захисниць України — для старту достатньо небайдужості.
