ВІДБУДОВУЄМО ГУРТОМ
Життя на деокупованихтериторіях Херсонщини. Історії з Іванівки.
Село Іванівка - крайня північна точка Херсонської області на межі з Дніпропетровською. Тут кілька місяців була російська окупація і зараз, коли після деокупації минув рік, Іванівка відновлюється.
Ми відвідали Іванівку та поспілкувалися з місцевими жителями, які вже повернулися в рідні домівки і зараз докладають зусиль до відбудови села.
“Буде відбудова - не буде відбудови, але зберегти своє - це ж один з принципів нашого українського населення,” - каже Костянтин Стародумов, начальник Високопільської селищної військової адміністрації Бериславського району Херсонської області.
Ми їдемо з Високопілля нашою автівкою, Костянтин за кермом, щоб ми могли, не гаючи часу,записувати його розповідь під час руху. Майже вся дорога з Високопілля до Іванівки відремонтована незадовго до повномасштабки, тому їдемо швидко.
Зупиняємося навпроти будівлі місцевої школи, офіційно вона зараз називається Іванівська філія комунального закладу "Архангельський опорний заклад".
Саме в ній рік тому осіли окупанти, зберігали у закладі боєприпаси, за свідченнями місцевих,катували тут людей.
Підходимо до закладу і чуємо звуки ремонтних робіт. Під стінами школи - гори будівельного сміття: уламки стін, шматки цегли, інших будматеріалів.
Пошкоджені сходи, які ведуть до входу без дверей. Усередині - така сама ситуація: ані дверей, ані вікон, а порожні класи здаються величезними без меблів. З обстановки очевидно, що тут уже прибрали наслідки перебування окупантів і “прильотів”, тут триває ремонт.
Ідемо вглиб приміщення і бачимо людей, які десь шпаклюють стіни, десь штукатурять, десь підмітають.
В одному з класів молода жінка замішує у відрі суміш для шпаклювання. Це Наталія Бугайова, місцева мешканка. Питаємо, чому вона тут і чи багато ще роботи.-
Просто прийшла допомагати нашій школі, бо тут навчається мій син. Роботи багато, це тільки початок. Але мені подобається ця робота.
Місцеві мешканці допомагають відновлювати школу будівельникам підрядної організації з Умані.
Відбудова триває в рамках програми “Пліч-о-пліч”, де 15 областей України розподілили свої можливості та допомагають постраждалим відновити житло, інфраструктуру та необхідні будівлі.
За відбудову Іванівки взялася Черкащина. У класах тривають ремонтні роботи, територію приводять до ладу, вже частково перекрилидах та це ще не кінець.
Юрій Самойленко - помічник бригадира з відновлювальних робіт у закладі, а також один з будівельників, який працює тут декілька місяців. Він розповів, що зараз тривають малярні роботи, найближчим часом планується встановлення нової автономної системи опалення, нової електрики та сантехніки, а також перестелення підлоги.
Питаємо, як відрізняється робота на Херсонщині та на Черкащині, Юрій усміхається: "Ми самі з Уманщини, то в нас не літають так часто літаки, як тут. А так - усе те саме".
Невдовзі підходить директорка школи Надія Нетяга.
Відхекується, каже: саме вела урок, а леперервалася, щоб розповісти нам про наболіле - перебування рашистів у закладі,“прильоти” та руйнування. "До приходу рф школа була однією з найкращих в районі. На той час у нас було 70 учнів і 35 дошкільнят. Після того, як вдерлись окупанти, школа була дуже зранена, прильоти були постійні. Окупанти проживали на території закладу, розмістили тут свої боєприпаси і навіть катували тут людей, допитували місцевих жителів," - каже директорка.
Директорка показує нам наслідки від прямих “прильотів” у їдальню та спортивну залу, у результаті чого дах спортзалу повністю зруйновано. Пошкоджено дах і над основним корпусом. Аналогічна ситуація і з будівлею дитячого садочку: зруйновано дах, усі вікна побиті.
Директорка згадує, що за два роки до повномасштабного російського вторгнення посольство Німеччини в Україні допомогло встановити нові вікна у закладі, та внаслідок обстрілів усі вони побиті.
Після того, як поспілкувалася з нами, Надія Нетяга ще довго говорить із начальником військової адміністраціїспочатку в коридорі, потім на подвір’ї. Він має звичку приїжджати зненацька, без попередження, каже: так навіть корисніше, бачиш реальну картину, без прикрас. Усі питання вирішуються на ходу.
Ми виходимо з території школи і йдемо вулицею.
Тут чисто, уже мало що нагадує про жахи окупації. Багато будинків відремонтовані, але частина ще в процесі відновлення.
Скоро зима, “латання дір” стає гострою потребою.
Відразу після деокупації Іванівки влітку 2022-гов село приїздили представники релігійних благодійних організацій та самостійно накривали дахи синьою плівкою.
Село лежить у долині, навколо нього пролягла дорога, і з неї було добре видно крапанину синіх дахів. Тепер синіх дахів суттєво поменшало, більшість уже перекрита шифером та іншими матеріалами.
Ми підходимо до першого-ліпшого двору, де бачимо на подвір’ї людину. Начальник військової адміністрації представляється і просить розповісти, як живеться, як відбудовується господарство.
Господиня, Ніна Володимирівна Глазун, запрошує нас на подвір’я та показалує результати відновлювальних робіт. Розповідає, що шиферна даху її невеликого будинку та вікна були сильно побиті. Вікна її родина встановила самотужки, а повністю відремонтований дах - заслуга підрядної організації з Черкащині та місцевих мешканців, які допомагали.
“Спасибі їм, кришу ми б не потягли. Вікна щекуди не йшло, вони малі, а от за дах спасибі!” - каже Ніна Володимирівна. Проте це ще не все: найближчим часом мають встановити нові двері та відремонтувати фасад. Життя Ніни Володимирівни під час окупації було складним. Вона і зараз не може спокійно згадувати те, що довелося пережити.
“Ми 2 місяці були підокупацією, ледве втекли, бо вони (російські солдати. - Авт.) тут у школі стріляли... Ми навіть коли у підвалі сиділи, тут стіни тряслися. І коли поранило поруч людей, то ми одразу виїхали - на мотоциклах тікали. Повернулисями десь в кінці вересня чи на початку жовтня - не пам’ятаю,” - розповіла жінка.
Ніна Володимирівна розповідає про два місяці існування поряд з окупантами:
“Вони (російські солдати. - Авт.) кожен день до нас забігали. З автоматами забігають: “Де бендери, де бендери?”... І впогребі лазили, і в стічних ямах лазили, кругом їх шукали. А як ідуть з обох сторін з автоматами по четверо, то не знаєш, чи залишишся живий чи ні. Дід, мій чоловік, один раз вийшов - стояли вонип’яні, оці ж орки ДНР чи ЛНР, я не знаю, - з автомата чуть не встрелили. Що їм там здалося… Вони горілку постійно шукали, щоб випити. Раз я бачила, одного чоловіка привезли коло школи, щось ногами його гатили-гатили, в машину кинули, десь повезли. А так ми боялися навіть виглядати, як вони десь там… Ми ховалися, щоб вони нас не бачили, бо будуть стріляти... Одного встрелили тут у лісі. Він знімав, передавав інформацію нашим хлопцям. То його вбили на місці. А ще двоє зникли - не знаємо, де вони ділися. Слава Богу, що тут такого не було насилування, як у Високопіллі та Архангельському”.
Ніна Володимирівна каже: щоб захистити і вберегти бодай щось із майна, під окупацієюв селі залишилися жителі пенсійного віку. “Залишилися,бо виносять усе, кажу, оті тряпки - і ті повиносять. Винесли велосипед дитячий спортивний, ковдри позабирали… Ну, й Господь з тим усим, якби війна скінчилася.А то все вже наживне”. Переживши таке, жінка з усмішкою на обличчі каже про матеріальне. “Велосипед і потім купити можна”, завершує нашу розмову Ніна Гладун і принагідно дякує куму, який саме підійшов до двору - каже, що він дуже допомагав ремонтувати хату, та й інші сусіди включалися.
На зворотньому шляху Костянтин Сатародумов завозить нас на територію одного з тутешніх сільгосппідприємств. Нещодавно в рамках програми “Місцева пожежна охорона”, яка створена для допомоги ДСНС, Високопільській громаді надали укомплектовану пожежну машину. Без достатньої кількості транспорту та обладнання досить складно гасити пожежі, особливо підчас війни. Костянтин Стародумов пояснив: “Колибули пожежі, місцевий підприємець дуже допомагав боротися з ними. На початку жителі своїми силами допомагали працівникам ДСНС. Вони переробили свій старий молоковоз, поставили на трактори бочки, виїжджали і гасили пожежі самостійно. Ми таку ініціативу, звісно, дуже підтримуємо, але багато полів заміновані, томумають бути люди з навичками”.
Підприємці допомогли полагодити машину, яку надали в рамках програми, тепер вона на ходу. Ми спостерігаємо, як працівники наповнюють резервуар водою.
“Влітку був перший пожежонебезпечний період, коли були великі пожежі на полях, суха трава. МПО з ДСНС працювали разом. І зараз наступає друга пожежонебезпечна пора - опалення пічками, грубами, буржуйками. Люди ставлять їх у хатах. ДСНС проводять інструктаж зі свого боку,ми зі свого, але щоб реагування було швидким, працюємо задля оперативності команд”, - каже начальник військової адміністрації і принагідно дякує заступнику начальника головного управління ДСНС в Херсонській області Роману Харченку, який нещодавно привіз в Іванівку додаткові костюми, екіпірування для пожежників, шоломи, спеціальні чоботи та вогнегасники.
“Ми вдячні місцевим жителям, вони завжди підставлять плече. Там, де держава не встигає - вони закривають собою. А ми зісвого боку намагаємося допомагати їм” - каже Костянтин Стародумов і довгомовчки дивиться поперед себе, кермуючи машиною. Аж поки йому хтось телефонує з черговим терміновим питанням, яке він на ходу починає вирішувати.