текст

«Я маю статус ВПО двічі, тому дуже добре розумію, як це — втрачати свої будинки — два, — і як далі жити». Так зі сцени великого зібрання в Криворізькій районній військовій адміністрації представила себе Яна Баришева. Саме ця фраза спонукала ближче познайомитися з нею, і тоді Яна розкрилася не лише як голова Ради ВПО Криворізького району, а і як очільниця благодійного фонду, волонтерка, бізнесвумен і вчителька однієї зі шкіл Бахмуту.

— Це наша школа №24 міста Бахмут із поглибленим вивченням окремих предметів та курсів, — показує Яна будівлю школи на моніторі смартфона. — Я працюю тут на сьогодні дистанційно. У нашій пам'яті вона залишається ось такою, хоч зараз невідомо, що і як із нею тепер. Я думаю, що, на жаль, її вже там немає…

Ще в серпні 2022 року внаслідок російського обстрілу було знищено спортзал школи №24. Загалом у Бахмутській громаді станом на середину серпня 2022 року, за словами тодішньої начальниці управління освіти Бахмутської міськради Наталії Дроздової, було зруйновано понад 50% шкіл.

Ми запитуємо про найулюбленіші місця Яни в Бахмуті. Вона розповідає про тамтешню набережну, фігури тварини, які її прикрашали… Згадує Алею троянд — саме тут у 2015 році нарахували понад 5 тисяч трояндових кущів, завдяки чому алею включили до Книги рекордів України...

— Я з 2009 року навчалася в Бахмуті, а взагалі я з Дебальцевого. Найбільше шкодую, що, виїжджаючи з Дебальцевого у 2014-му, а потім у 2022-му з Бахмуту, я не прихопила фотографії… У мене немає ні копій, ні сканів — нічого… Усі дитячі світлини, уся пам'ять про те, як проходило моє дитинство, навчання — усе залишилось там…

Ми говоримо з Яною Баришевою в селі Софіївка Криворізького району, у її кабінеті, де вона надає послуги масажу. Тут вона також проводить уроки, тут спілкується з тими, хто потребує допомоги очолюваного нею благодійного фонду, тут зберігається і частина гуманітарної допомоги…

— Опинилася я тут дуже випадково, — розповідає Яна. — Мене запросила Тетяна, місцева волонтерка. Буквально за три дні навесні 2022-го я приїхала сюди, і ось уже два роки знаходжуся тут. Тоді це для мене був стрес, страх — нові люди, нові вулиці, усе нове… Зараз ми дуже-дуже добре спілкуємося з Тетяною, допомагаємо іншим і підтримуємо, підсилюємо одна одну.

Яна і Тетяна познайомилися ще до повномасштабного російського вторгнення. Вони брали участь і стали переможницями естонського проекту для переселенців і біженців.

— У мене був напрямок виробництва пастили і фріпсів, а Яна займалася в бройлерушкою (вирощування курей-бройлерів. — Ред.), — розповідає Тетяна Гасюк. — Коли почалася війна, естонці зробили групу «Перекличка» і запитували, яка в нас ситуація, де ми знаходимося, бо там майже всі були з Луганської, Донецької області, хтось не виходив уже на зв'язок… І я написала в групі, що в нас є будиночок, ми могли прийняти когось з ВПО. Буквально через два дні приїхала Яна з своєю колегою з двома дітьми. А потім усі потоком пішли…

Тетяна розповідає, що тоді за три тижні вони розселили в Софіївці близько 300 осіб. Допомагали розселятися, принесені місцевим населенням речі роздавали переміщеним сім’ям… Були і прикметні ситуації: наприклад, коли благодійники з-за кордону передали кілька сотень курчат-бройлерів та все необхідне для їх вирощування — і Тетяна з Яною роздали все ВПО в Софіївці. Згодом відкрили волонтерський штаб, і потім вирішили, що пора ставати офіційною організацією.

— А в мене була мрія: я хотіла створити громадську організацію для захисту тварин, — каже Тетяна. — Вона мала називатися «Світло добра» — так, як зараз називається наш благодійний фонд. То ми його заснували, і я кажу: «Яна, я бачу, щоб ти була керівником, бо ти з Бахмуту, вимушено переміщена, а як далі там складеться життя, можливо, поїдете, то вже зможете використовувати».

Благодійний фонд «Світло добра-К» Тетяна і Яна створили в квітні 2022 року. І активну діяльність фонду вже наприкінці 2022-го помітили на всеукраїнському рівні.

— Цю відзнаку нашому фонду вручили в 2022 році за допомогу, яку ми змогли надати, і ресурсність для себе для людей, — показує Яна ошатну скляну статуетку, яка стоїть на видноті в її кабінеті. — Наш фонд націлений на допомогу внутрішньо переміщеним особам і родинам, які опинилися в скрутних життєвих обставинах. Шукаємо і передаємо побутові речі першої необхідності, організовуємо юридичні консультації, бо багато питань у людей стосовно свого житла, роботи, поновлення виплат тощо.

Зараз у Софіївці мешкає Інна Стародуб, яка виїхала з родиною з Запоріжжя через російські обстріли. Тепер живе у сестри і час від часу користується послугами масажного кабінету Яни Баришевої.

— Яна дивна людина в тому смислі, що її так багато в цьому житті, — каже Інна, — вона з Донецької області переїхала сюди, почала волонтерити, а ще вона вчителька в школі, викладає історію. Я шукала для дитини репетитора по біології, і мені дали неправильну інформацію, що Яна саме та людина… Отак я з нею познайомилась, потім з’ясувалося, що вона багато допомагала місцевим, ВПО; підтримка і продуктова була, і медикаменти, багато чого. А потім вона відкрила салон масажу, і це дуже актуальна для нашого населеного пункту послуга.

Яна проводить нам екскурсію своїм масажним кабінетом, показує все необхідне для проведення різних видів масажу.

— Масажний кабінет на сьогодні функціонує завдяки власнику цього приміщення, який не бере орендну плату, — розповідає Яна Баришева. — Ось на кушетці електричний матрац, він ретельно пропрацьовує необхідні м’язи. Його, а також устаткування для вакуумного масажу і для пресотерапії мені пощастило отримати в рамках підтримки благодійного фонду «Жіночі можливості в Україні». Я побачила грантове оголошення, написала заявку, уже навіть забула про це, — і виявилося, що мій проєкт відібрали для фінансування.

— Яна брала участь в першому конкурсі міні-грантів, який ми проводили для жінок всієї України, — говорить засновниця благодійного фонду Влада Недак. — Її історія вразила, бо це було її третє переміщення — це я називаю життя заново. Ідея її полягала в тому, щоб відкрити масажний кабінет, надавати послуги, заробляти і допомагати іншим — мотиваційний лист Яни нас надзвичайно вразив. Тож вона отримала гроші, на які придбала обладнання для свого кабінету. І я вважаю, що це найкраща підтримка від фонду для жінок, які знаходять у собі сили починати все заново заради себе і для нової громади.

— Яна Баришева — дуже кваліфікована людина, яка на своєму місці, на посаді голови Ради ВПО Криворізького району, якісно координує роботу з ВПО, — розповідає Євген Ситниченко, начальник Криворізької районної військової адміністрації. — Відгуки гарні від людей, переселенцям допомагають і технічно, і юридично в усіх питаннях.

Власне, тут у нашій розповіді ми повертаємося до того, з чого почали — до круглого столу на тему «Інтеграція ВПО 2024. Ресурси та шляхи», що відбувся 29 лютого 2024 року в приміщенні Криворізької РВА. Тоді ми вперше почули Яну зі сцени, де вона ділилася своїм болючим досвідом.

— Сьогодні я представляю нашу Раду ВПО Криворізького району. На превеликий жаль, я маю статус ВПО двічі, тому дуже добре розумію, як це — втрачати свої будинки — два, — і як далі жити. Під час також повномасштабного вторгнення в 2022 році ми створили благодійний фонд «Світло добра». Він працює над потребами ВПО, ми знаємо, що людям необхідно, чого не вистачає. Ми співпрацюємо з «Право на захист», у нас підписані меморандуми з «Червоним Хрестом», «Проліска» і багатьма іншими організаціями. Нещодавно у Криворізькому районі почала роботу громадська організація «Об’єднання Відповідальних Громадян», яка створює осередки, простори для безкоштовного навчання для дітей для дорослих. Вони задіяли мобільні бригади, які виїжджають по старостатах, надається соціально-психологічна допомога, сертифікати для закупівлі одягу. Також ми допомагаємо людям писати грантові заявки або підказуємо, де можна навчитися це робити. Зараз чимало міжнародних організацій надають таку підтримку, і вже є досвід ВПО, які отримують грантові гроші, відновлюють свою роботу і таким чином залучають гроші в свою сім'ю.

Протягом кількох годин, поки ми з Яною спілкувалися, вона лише раз побіжно обмовилася про свою дитину. І аж наприкінці розмови виявилося, що вона дуже переживає через те, що приділяє мало часу дитині.

— Це так, бо я постійно знаходжуся в якомусь русі, — розповідає Яна. — Якщо не буду в русі, то постійно думатиму про те, що було колись, а це насправді дуже важко. Тож треба постійно рухатись, щось робити і мотивувати себе та інших для впроваджування чогось нового.