Ранок 24 лютого 2024 року для пані Тетяни, яку знали через її діяльність як депутатки районної в місті Кривий Ріг ради, почався зі шквалу телефонних дзвінків. Мешканці та мешканки Тернівського району запитували про діючі укриття. У людей була паніка і нерозуміння, що робити.
Єдине більш-менш облаштоване укриття в житломасиві, де мешкає пані Тетяна, мав Тернівський палац культури. А саме туди Тетяна Лукіна і спрямовувала людей, і з друзями прийшла сама, щоб організовувати допомогу іншим.
«Ми зайшли в Палац культури 24 лютого, і вперше після того додому я потрапила на третю добу. В укритті цього закладу ми їли і спали на підлозі. Ви розумієте, сховище розраховане на 50 людей, а прийшло туди 150 осіб, і всі з валізами, з дітьми, з собачками», — ділиться спогадами пані Тетяна.
Згодом для надання допомоги внутрішньо переміщеним особам в Палаці культури виділили найбільше приміщення. Саме тут почали складувати різні речі та продукти, які приносили і привозили місцеві мешканці й мешканки для переселенців і переселенок.
«На початку березня почали до нас їхати люди з Херсонської області, — це Бериславський район, це Нововоронцовський район. Люди приїздили до нас просто в нічних сорочках і в хатніх капцях, їх треба було поселити, нагодувати, одягти, взути та заспокоїти», — говорить Тетяна Лукіна.
Таким чином і організувався перший штаб майбутньої громадської організації, який на той час базувався в Палаці культури «Тернівський». Пропрацював штаб півроку, але було зрозуміло, що війна не закінчується, тому на зібранні команди було вирішено реєструватися офіційно.
«Так виникла громадська організація “Залізні янголи”. Документи були видані в дуже важливу для нас всіх дату — 24 серпня 2022 року, на День Незалежності. Від того моменту ми і почали працювати з військовими».
Зараз у розпорядженні громадської організації «Залізні янголи» є приміщення штабу, де люди отримують гуманітарку, склад і машина «Даша». Цим мікроавтобусом із людським ім’ям Тетяна та її команда доставляють людям на деокупованих територіях та військовим речі першої необхідності.
«Ми можемо надати одяг, взуття, засоби особистої гігієни, іноді продуктові набори», — говорить пані Тетяна.
Організація приймає запити і від військових, і від цивільних, і від мешканців та мешканок деокупованих територій. Буває, що звертаються з лікарень.
«У нас таке правило: ми не вимагаємо від людей документів. У нас так налаштована робота з нашими донорами з Польщі, з якими ми співпрацюємо вже два з половиною роки. Вони надсилають допомогу і не потребують документованої звітності, а ми, своєю чергою, не вимагаємо від людей документів», — ділиться пані Тетяна.
Наразі команда «Залізних янголів» налічує 14 людей, кожен і кожна виконує свої задачі: хтось водить машину, хтось сортує гуманітарну допомогу, а хтось її роздає.
«На видачі допомоги працюють волонтерки Наталя та Світлана, вони дуже вправні тут, ми їм абсолютно довіряємо. А наша задача — привезти сюди розфасовану допомогу зі складу. Це такий маленький пункт з нашої роботи, звісно, основна робота в нас — це надання допомоги військовим та мешканцям і мешканкам деокупованих територій».
Громадська організація «Залізні янголи» регулярно їздить і розвозить гуманітарну допомогу на Херсонський, Запорізький, Харківський та Донецький напрямки. Пані Тетяна розповідає, що попри скрутне власне становище, жителі деокупованих громад завжди зустрічають команду дуже гостинно:
«Якщо б ви колись відчули ту атмосферу, як, наприклад, у Херсонській, деокупованій області… Коли ми вперше туди приїхали, то нам на вогнищі зварили борщ і спекли пиріжки. Це при тому, що тоді там не було ні газу, ні води, ні світла».
На запитання про те, що допомагає згуртувати навколо себе людей, пані Тетяна говорить про чесність — це найперше. Якщо в команді виникає якесь питання, усі збираються на центральному складі, сідають у коло і проводять «мозковий штурм». Кожен і кожна проговорюють свої враження — як позитивні, так і негативні, — таким чином усе вирішується.
За два з половиною роки організація пережила чимало змін і складних ситуацій. Працьовитість у команді — це та єднальна риса, яка допомагає рухатись попри все.
«Штаб працює щодня, крім суботи та неділі, з 8:00 до 11:00 в літній період. Взимку буває до 10-ї, тому що тут немає опалення. Нам без різниці, який час доби, яка пора року — зима, осінь, весна, — якщо нам треба працювати, ми збираємось і працюємо».
Одного разу розвантажували машину і сортували гуманітарку в 22-градусний мороз, згадує пані Тетяна. І навіть такі екстремальні умови не змусили команду зупиняти роботу. І коли ми питаємо, що тримає людей у тонусі й допомагає рухатися далі, пані Тетяна відповідає:
«По-перше, це віра в нашу країну. Я дуже люблю свою країну, я впевнена, що ми переможемо — без цього взагалі зараз неможливо жити. По-друге, це, звісно, моя родина, вона мене підтримує в усіх моїх починаннях. По-третє, це моя команда, яка вже зараз більше, ніж родина. Тримає віра, лише віра в нашу перемогу і в наших військових — це 100%».
В одному з приміщень штабу команда «Експерт-КР» зустріла Оксану Бикову, яка координує волонтерів і волонтерок та слідкує за тим, аби всього вистачало. Оксана про Тетяну Лукіну як лідерку організації говорить захоплено:
«Вона така людина — дуже щира, своїм подихом і життєрадісністю вона надихає всіх працювати. Завдяки їй у нас такий дружній колектив».
Наша знімальна група приїхала на пункт видачі допомоги від «Залізних янголів» на 10 ранку. І там уже кипіла робота: багато ВПО з Херсонщини цього дня отримали допомогу. Дехто з людей охоче поділилися відгуками:
«Ми тут уже два роки… “Залізні янголи” часто допомагають нам, дякуємо їм дуже», — говорить Ольга Зелена з міста Берислав Херсонської області.
З поїздками «Залізних янголів» до військових і на деокуповані території зʼявилася потреба в мікроавтобусі, який би вміщував близько тонни гуманітарної допомоги. Тетяна Лукіна з палаючими очима розповідає історію появи машини в організації.
«До нас влітку 2022 року приїхала Даша, журналістка з Франції. Ми поїхали з нею на деокуповану територію, у село Качкарівка Херсонської області, на березі колишнього Каховського водосховища. Поїхали моєю машиною і повезли людям продукти — скільки влізло в багажник. А ви розумієте, у мій багажник скільки там влізло — 2 кг крупи і 2 кг макаронів».
Коли команда вже поверталась, журналістка Даша поцікавилась нагальними потребами організації. Тоді Тетяна Лукіна і поділилась головною — їм потрібна машина.
«За три місяці люди з Франції і Швеції зібрали нам кошти і подарували машину, яку ми назвали “Даша”. Вона була заповнена медичною гуманітаркою. “Даша” — це наше сонечко, це наша краса, ми її ремонтуємо, доглядаємо», — говорить Тетяна Лукіна.
Усі поїздки на деокуповані території «Залізні янголи» попередньо узгоджують із військовими адміністраціями. Якщо волонтерська команда їде до військових, деталі погоджують безпосередньо з ними.
«Буває, коли військові нам дзвонять і кажуть: “Приїжджайте, ми вже чайник поставили”, — ми збираємося і їдемо. У таких поїздках — страшно, звісно, не бояться тільки дурні і ненормальні. Було таке, що ми потрапляли під обстріли. Навіть коли ти все погодив, коли ти маєш усі документи, усі супроводжуючі листи — це не дає гарантію, що ви не попадете під обстріл».
Усі члени команди організації пройшли навчання з першої домедичної допомоги. Кожен і кожна має бронежилети, турнікети і аптечки. Уміють користуватися, але використовувати, за словами пані Тетяни, не доводилося.
На запитання про те, як Тетяні Лукіній вдалося себе сформувати, аби в тяжкі часи стати опорою для багатьох, та чи обрала вона цей шлях самостійно, пані Тетяна відповідає не задумуючись:
«Я вирішила стати людиною, якій не буде соромно дивитись в очі іншим, людиною, яку буде дуже поважати і буде пишатися моя дитина, моя родина. Згідно з законами України, моя праця безоплатна, тобто я не отримую кошти ніякі взагалі, у мене не йде стаж, немає пільг, не нараховується пенсія. На сьогодні я та людина, яка потрібна багатьом, багатьом тисячам людей».
Усе це пані Тетяна розповідала нам за кермом своєї автівки, везучи нас на склад. Там зберігають і фасують гуманітарну допомогу перед відправкою. Приміщення власники надають «Залізним янголам» безкоштовно.
Зайшовши на склад, бачимо праворуч на стіні розписані прапори, подяки від бригад та сувеніри від людей, які передають гуманітарну допомогу. На один із прапорів Тетяна Лукіна звертає особливу увагу:
«Його нам подарував особисто військовий на позивний Мартин. Усі захисники і захисниці, які до нас приходять, розписуються на ньому».
Проходимо далі, бачимо, що склад заставлений палетами з різним наповненням, їх фасують волонтерки «Залізних янголів». Тут і одяг, і одноразові шампуні, і серветки, чай та інше. Згодом все це роздадуть тим, хто потребує допомоги. А потім знову: приїде нова фура з гуманітаркою, яку розфасують, далі роздадуть — цей процес безперервний.
«Я хочу сказати, що війна не так далеко, як нам всім здається, вона дуже близько, — каже наостанок Тетяна Лукіна, звертаючись через нас до мешканців міста. — Сьогодні частина людей потрохи забуває, що в нас війна. Я розумію, що жити в такому психологічному стані дуже важко. У 2022-му ми були дружніші, і набагато легше було працювати волонтерам. Я завжди пишу і кажу, що ваші 50 грн — це 10 км до наших хлопців. Тому якщо ви маєте змогу перевести на наші рахунки 50 грн, ми будемо дуже вдячні. Уся звітність публікується на наших сторінках. Не думайте, що бувають маленькі донати — маленьких донатів не буває. Треба об'єднуватись, нам треба перемагати, нам не можна здаватись. Слава Україні!»
