Між трьох вод — водогінною, доочищеною і бутильованою
Підрив росіянами греблі Каховської ГЕС 6 червня 2023 року суттєво вплинув на життя людей прилеглих територій, зокрема і Кривого Рогу. Найочевидніший наслідок у тому, що якість води в кранах криворізьких домівок різко погіршилася. Люди нерідко скаржаться: «Вода технічна, а платимо як за питну, ніхто в місті її не вживає, всі п’ють покупну воду»... У таких репліках відлунюють питання, які ставить собі екосвідома громадськість: хто з людей звертається до органів влади або до «Кривбасводоканалу» з офіційним листом, що ця вода неналежної якості? Хто вимагає проводити дослідження і переглядати плату за цю воду?
Ми з вами — мешканці Кривого Рогу. Якщо ми мовчимо, то вони роблять, що хочуть. Якщо ми починаємо «виступати», то це їх дещо обмежує в їхньому нахабстві, — коментує Анна Амбросова, екологиня громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг».
Ця організація час від часу організовує відбір проб водопровідної води в різних районах міста. Люди самостійно набирають воду зі своїх кранів і передають громадській спілці.
Ці зразки ми аналізуємо на основні фізико-хімічні показники — жорсткість, солоність, концентрацію домішок, запах. Але повноцінного біохімічного чи мікробіологічного аналізу ми зробити не можемо — для цього потрібне спеціалізоване обладнання та умови ліцензованої лабораторії, — каже екологиня.
Але і без аналізів людям у Кривому Розі ясно, що треба готувати їжу і пити або покупну очищену воду, або ставити вдома фільтри. Утім, із вибором фільтрів теж не все просто. Анна Амбросова каже, що спочатку варто таки зробити аналіз саме тієї води, що тече з вашого крана. Бо ситуація в різних районах Кривого Рогу суттєво різниться, особливо після зміни джерел водопостачання через війну. У Центрально-Міському зовсім не така вода, як у Довгинцівському, і в Покровському не така, як в Інгулецькому тощо. За результатами такого аналізу можна підбирати систему очищення.
Глечики з вугільними фільтрами неефективні — вони не затримують більшість шкідливих домішок. Експерти радять встановлювати системи зворотного осмосу або багатоступеневі системи з кількома колбами, — зауважує Анна Амбросова.
Через те, що вода містить велику кількість солей, сульфатів, хлоридів та інших речовин, фільтри швидко насичуються і втрачають ефективність. Деякі навіть можуть виділяти назад забруднення, які накопичували. Тому фільтри треба не лише встановити, але й регулярно обслуговувати, а іноді й міняти частіше, ніж рекомендує виробник. Це, звісно, навантаження на родинний бюджет, але йдеться про безпеку та здоров’я.
Через погіршення якості води не лише страждає організм людини, а й виходить з ладу побутова техніка. Люди скаржаться, що після переходу на нові джерела води у них частіше ламаються бойлери, пральні та посудомийні машини. Усе це пов’язане з надмірною жорсткістю та солевмістом у воді.
Ми проводили опитування: значна частина мешканців уже міняла техніку або проводила дорогий ремонт. Особливо гостро це відчули мешканці територій, наближених до Каховського водосховища, які залишилися без стабільного джерела водопостачання. Замість очищеної дніпровської води вони отримують воду з альтернативних, недостатньо очищених джерел. У цих районах зафіксовано численні випадки виходу з ладу всієї домашньої техніки, яка контактує з водою. Це ще один приклад того, як воєнні дії завдають шкоди навіть у побуті, — підкреслює екологиня.
Чи не найболючіше погіршення якості води впливає на життя людей з інвалідністю, літніх мешканців, які рідко мають можливість встановлювати складні системи фільтрації або регулярно змінювати картриджі. Деякі не можуть навіть самостійно донести бутильовану воду.
Ми отримуємо повідомлення від родин, які змушені возити воду з інших районів для своїх стареньких батьків або хворих родичів. Виходить, що найвразливіші категорії опинилися в умовах, коли доступ до якісної питної води став розкішшю. Це серйозна гуманітарна проблема, яку не можна залишати без уваги, — наголошує Анна Амбросова.
До підриву росіянами греблі Каховської ГЕС водопостачання Кривого Рогу базувалося на двох основних джерелах. Перше і головне — це дніпровська вода, яка постачалася з Каховського водосховища. Вона накопичувалась у Південному водосховищі, звідти надходила на водопідготовку, проходила очищення та хлорування і йшла в міську мережу.
Друге джерело — Карачунівське водосховище на річці Інгулець, яке також живиться дніпровською водою, але водозабір здійснюється вище за течією Дніпра.
Річка Інгулець бере початок на території Кіровоградської області, протікає через промисловий Кривий Ріг і далі тече в напрямку Миколаївської області, впадаючи в Дніпро. Саме тому якість води в Інгульці впливає не лише на екологічну ситуацію в Кривому Розі, а й на екосистеми Миколаївщини та Херсонщини. Забруднення, яке потрапляє в річку внаслідок скидів шахтних вод, промислових відходів чи аварійних ситуацій, може мати наслідки для водокористування в нижній течії, включаючи аграрне зрошення, питне водопостачання та стан природно-заповідних територій в нижній течії — каже екологиня громадської спілки «Досить труїти Кривий Ріг».
Крім того, за словами Анни Амбросової, в окремих районах існували підземні водозабори, але вони не мали суттєвого впливу на загальну систему. Основне навантаження несли саме централізовані водогони з Каховки та низовин Дніпра, які після підриву греблі та внаслідок воєнних дій вийшли з ладу. Знищення Каховського водосховища і стало причиною того, що Кривий Ріг почав екстрено шукати інші джерела водопостачання, задіявши низку водойм на Саксагані — Макортівське, Саксаганське, Кресівське водосховища.
Але вони маленькі і знаходяться в межах промислового міста, їх води більш забруднені, оскільки в них потрапляють шахтні води, приватні скиди, стоки з автомийок. Це посилює проблему. Для покращення якості, на думку Анни Амбросової, потрібна модернізація мереж, зменшення скидів, створення резервних джерел водопостачання і прозора комунікація з громадою.
Шахтні води під лежачий камінь
У січні 2025 року за участі високопосадовців було відкрито нову точку скиду шахтних вод із балки Свистунова. Ця подія актуалізувала давно, але безуспішно обговорювану тему шахтних вод. Що це таке, і чому це проблема саме для Кривого Рогу?
У нашому регіоні добувають залізну руду. Якщо рудне тіло залягає близько до поверхні — для видобутку роблять кар’єр, якщо глибоко — шахту. І в обох випадках вода з підземних горизонтів потрапляє в ці виробки. Вона дуже солона, подекуди вдвічі солоніша за воду Чорного моря і наближається за рівнем солевмісту до вод Мертвого моря. Такі води треба відкачувати, — пояснює Анна Амбросова.
Відкачані з шахт південної частини Кривого Рогу води спрямовують у балку Свистунова — один із найбільш проблемних екологічних об’єктів у межах Кривого Рогу. Це природна балка, яку перегородили греблею, щоб використовувати як водоприймач для надлишкових шахтних вод, що відкачуються з підземних гірничих виробок.
Тут протягом десятиліть в теплий період року накопичується надзвичайно мінералізована вода, насичена солями: сульфатами, хлоридами, карбонатами, а також важкими металами. А потім в холодний період ця надсолона вода скидається в прісну річку Інгулець. І якщо раніше обсяги скидів частково розбавлялися прісною водою з Карачунів, то зараз ситуація набагато складніша, та й проконтролювати якість розбавлення проблематично через обстріли тих територій, — каже екологиня.
Є технології, які дозволяють очищати шахтні води, зокрема знесолювати їх. Це складний і дорогий процес, але він цілком реальний. Як приклад Анна Амбросова наводить Ізраїль: маючи обмежені водні ресурси, там успішно застосовують мембранні технології, зворотний осмос та багатоступеневе очищення для опріснення морської води й мінералізованих джерел.
Теоретично і ми могли б очищати шахтні води до технічного або навіть питного рівня. Але на практиці це потребує масштабних інвестицій, державної політики у сфері водних ресурсів і співпраці з міжнародними партнерами. Якщо нічого не робити, ситуація лише погіршиться: ми втратимо воду, зруйнуємо екосистеми і продовжимо накопичення проблем, — застерігає екологиня.
Одним із ключових питань у цьому плані є проблема поводження з сумішшю солей — відходом знесолення. Внаслідок знесолення утворюється так званий концентрат — залишки шкідливих речовин, солей, металів, які були у воді. За словами Анни Амбросової, цей концентрат дуже небезпечний, його не можна просто повертати в довкілля.
У нас в Україні така система практично відсутня. А якщо говорити про великі об’єми, як у випадку шахтних вод Кривбасу, то ми говоримо про сотні, а то й тисячі тонн концентрату на місяць. Якщо ці солі не будуть безпечно ізольовані, вони можуть потрапити у ґрунтові води, річки, вплинути на родючість ґрунтів і здоров’я людей. Тобто навіть технологія знесолення, яка ніби вирішує проблему води, створює іншу екологічну загрозу, якщо її не супроводжує належна система утилізації, — каже екологиня.
Камінь-скарга воду точить
Відкриття нової точки скиду шахтних вод із балки Свистунова, про яку ми згадували, подавалася як перемога, як спасіння від потрапляння в водогін Кривого Рогу високомінералізованих шахтних вод. Проте, на думку ДТКР, це радше яскравий доказ, чому участь громадськості є критично важливою в процесах прийняття екологічних рішень.
Після підриву Каховської ГЕС і перебоїв із водопостачанням для Кривого Рогу і кількох прилеглих районів міністерство захисту довкілля і природних ресурсів України діяло, на перший погляд, логічно. Оскільки є Південне водосховище, яке задіяне в системі водопостачання, то вирішили подати до нього воду з Інгульця, щоб і надалі використовувати існуючу інфраструктуру, а не будувати нову. Це виглядало оптимально з погляду витрат і термінів.
Але обране для нового водозабору місце розташоване нижче за течією від місця багаторічного скиду надсолоних шахтних вод. Екологи й екологині нагадують базове екологічне правило: водозабори розміщують вище за течією, ніж точки скиду, наприклад, водозабори Дніпра вище міста, і навіть вище Кам’янського, а скиди — нижче тощо.
Якби відбулося хоча б елементарне узгодження на місцях, проблема була б виявлена ще на етапі проєктування. Ми, місцеві, добре знаємо географію, знаємо, де саме відбувається скидання шахтних вод, і ми б відразу звернули увагу на цей важливий нюанс, — каже Анна Амбросова.
Тож рішення, що подавалося як велике досягнення — мовляв, місто не залишиться без води — насправді створило нову проблему. За словами Анни Амбросової, це рішення реалізовувалося як частина ліквідації наслідків воєнних дій і формально не вимагало оцінки впливу на довкілля. Але навіть у таких випадках елементарна комунікація з громадою на місцях могла б запобігти екологічній помилці та заощадити час і гроші.
