текст

Тих, хто тут мешкає тут, називають підопічними. Це офіційна назва для людей із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями. За станом здоров’я ці люди потребують догляду, обслуговування та реабілітації, і все це їм надають у спеціальному закладі — інтернаті.
У Дніпропетровській області 9 психоневрологічних інтернатів для дорослих. Про один із них, Вищетарасівський інтернат, 7 років тому ми зняли документальний фільм «Дім, де не брешуть».
А нещодавно дізналися, що після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну підопічних Вищетарасівського психоневрологічного інтернату (ПНІ) евакуювали до Кривого Рогу. Тож зараз, у квітні 2024-го, ми приїхали до закладу, щоб дізнатися, як підопічним і персоналу живеться на новому місці.

Ще на етапі попередніх домовленостей ми узгодили з адміністрацією закладу, що будівлю, де в Кривому Розі розміщується Вищетарасівський ПНІ, вказувати і показувати не будемо з міркувань безпеки. У всіх підопічних взяли письмову згоду на зйомку.
При вході до закладу нашій журналістській групі видали бахіли та халати. Нас зустріли аплодисментами, як діти в дитсадку зустрічають дорогих гостей. Підопічні щиро вітали нас, деякі з них обіймалися з Ольгою Гончар, яку бачили в переглянутому напередодні нашого візиту документальному фільмі “Дім, де не брешуть”.

— Це приміщення, де наші всі дівчата дивляться телевізор, фільми, мультики, поки повітряна тривога, — ділиться Юлія Старовойтова. — У будь-який час, щойно оголошується повітряна тривога, з верхнього поверху всі спускаються сюди. Тут вони переглядають фільми, відволікаються. Стараємось шукати позитивні стрічки, з хорошим фіналом. Найбільше їм подобаються телешоу, такі, як «Хата на тата», «Україна має талант».

Життя в інтернаті під час війни має свої особливості. Персонал інтернату чітко дотримується правил безпеки, тому під час повітряних тривог допомагають підопічним спускатися на найнижчий поверх. Це правило стосується будь-якої діяльності, тому навіть під час рукоділля, прийому їжі або сну все переривається. Лише після сигналу, що небезпека минула, вони повертаються до своїх справ.

Із Вищетарасівки до Кривого Рогу навесні 2022 року евакуювали 82 підопічних. Село Вищетарасівка розташоване в Мирівській громаді Нікопольського району на березі колишнього Каховського водосховища. До тимчасово окупованого росіянами Енергодару – 12 кілометрів. Село, як і громада і район, постійно під загрозою, тут літають ворожі дрони, населений пункт часто обстрілюють. Перебування тут, звісно, небезпечне, тому підопічних, які жили в інтернаті, розділили і перемістили: чоловіків, яких у 2014 році привезли сюди з Луганщини, евакуювали до Дніпра, а жінок до Кривого Рогу.

І у Вищетарасівці, і зараз ключову роль у житті підопічних відіграє працетерапія. Це метод лікування, який використовує різні види праці для відновлення порушених функцій. Окрім цього, працетерапія та інші заняття є своєрідним захисним механізмом, який допомагає відволіктися від воєнних реалій. Інструкторка з працетерапії Наталія Бунченко підкреслює, що для кожної підопічної розробляється індивідуальний план, який враховує можливості, інтереси й потреби. Цей план узгоджений із лікарями та реалізується тільки під наглядом.

— У нас існує п’ять видів трудотерапії, — пояснює Маргарита Павлова, соціальна працівниця закладу, — і для кожної підопічної він особливий. Ми працюємо з кожною підопічною і дивимося, що вона може і що хоче робити. Є клейка, ліплення, малювання, вишивання бісером, працетерапія на вулиці.

Підопічні займаються виготовленням виробів із паперу, фоамірану, атласних стрічок, квітів, круп, макаронів. Читання, малювання, прибирання, в’язання, вишивання, прийом їжі, навіть намащування масла на хліб є працетерапією. Нам показували кошики з мила, чашки з фоамірану, картини та інші поробки підопічних.

Ці заняття не лише допомагають відновити втрачені функції, але й розвивають моторику, творчі здібності, почуття власної корисності, а також сприяють адаптації до життя в нових умовах.

— Працетерапія є різна, і її призначає лікар, — розповідає Наталія Бунченко. — Я складаю список підопічних, медик по кожній людині дає рекомендації. Нам із лікарем треба працювати спільно, адже йдеться про адаптацію підопічних. Я повинна знати, яке навантаження давати якій підопічній. Є такі, які сміття виносять. Є ті, які допомагають підмітати, столи витирати — це теж працетерапія.

Частиною успіху працетерапії є підтримка та похвала. Адміністрація та персонал інтернату не дають підлеглим впадати у відчай, якщо щось не виходить з першого разу. Окрім працетерапії підопічні також займаються зарядкою, гімнастикою, прогулюються подвір’ям та містом у супроводі персоналу. Завдяки прогулянкам за межі інтернату підопічні звикають до соціуму.

— Ми водимо їх у супермаркети і соціалізуємо таким чином. Ми даємо їм кошик, кажемо: що ти хочеш зараз купувати? Вони, звичайно, нітяться, але їм це подобається, це іде соціалізація, — говорить Маргарита Павлова.

Такі “вилазки” підопічних інтернату до міських торговельних закладів соціалізують і місцевих мешканців та мешканок: вони бачать людей із певними порушеннями, навчаються з ними жити поруч і взаємодіяти. У часи війни кількість “інакших” людей, людей із різними інвалідностями і порушеннями збільшується, тож така соціалізація особливо цінна.

Своєрідне творче шефство над Вищетарасівським ПНІ взяв колектив Палацу культури “Мистецький”. Різні колективи з цього закладу приїздять і дають концерти для підопічних.

Загалом життя в інтернаті чітко організоване. Тут є графік, який охоплює прийоми їжі, прогулянки, сон, водні процедури. У ванних кімнатах у кожної підопічної є індивідуальна зубна щітка, гігієнічна губка, рушники, мильничка — усі речі підписані. Особлива увага приділяється чистоті та порядку. На рушниках та постільній білизні вишиті імена підопічних, їхній одяг акуратно складений на поличках. Чітка регламентація життя допомагає підопічним відчувати стабільність та передбачуваність, що важливо для їхнього психоемоційного стану.

За словами директорки інтернату Юлії Старовойтової, евакуація закладу розпочалася після окупації Енергодару. Ірина Яра, молодша палатна санітарка закладу, розповідає: відразу після початку обстрілів почали готувати евакуацію підопічних. 82-х жінок привезли до Кривого Рогу трьома автобусами. Підопічні не хотіли покидати інтернат. Кому ставало погано під час дороги — одразу надавали медичну допомогу.

Війна та переїзд стали стресом для підопічних, тому особливо важливо, щоб основний персонал інтернату не змінювався. Зі знайомим персоналом підопічні почуваються спокійніше. Нянечки і санітарки кажуть, що підопічні завжди готові допомогти одна одній, наприклад, одягнутися чи поїсти.

— Для них стрес і війна, і переміщення. Вони повинні бачити людей, яких вони добре знають, які вже багато років працюють. Це і санітарочки, і медсестри, і лікар, — каже Юлія Старовойтова.

Адміністрація після евакуації інтернату працює вахтовим методом, адже проживає у Вищетарасівці. Графік роботи адміністрації: тиждень/3 тижні. Санітарки та медичний персонал мають індивідуальні графіки. Медсестри та палатні санітарки живуть у закладі під час своїх змін.

— Підопічні всім забезпечені. Мають сезонний одяг, взуття — і кімнатні капці, і повсякденний одяг, усе в них є. Коли минає сезон, ми відвозимо одяг у Вищетарасівку, а звідти привозимо те, що буде потрібно наступного сезону, — розповідає директорка закладу.

Цього дня ми були в інтернаті кілька годин. Але більшість часу тривала повітряна тривога, тож поспілкуватися з підопічними так, як це робила команда “Експерт-КР” у Вищетарасівці 7 років тому, змоги не було. Та з деякими підопічними ми таки поговорили.

Світлана Ройтер після переїзду до Кривого Рогу долучилася до єврейської громади. Через цю організацію вона знайшла своїх родичів, які мешкають в Ізраїлі.

Громада надає їй кошти на якісний одяг, їжу та загалом комфортне проживання. Про переїзд до Ізраїлю Світлана, за її словами, навіть не хоче думати. Мріє повернутися до Вищетарасівки, але припускає, що вони навряд чи повернуться. Їй дуже не вистачає своїх двох собак і занять у спортзалі. Найбільше Світлана боїться, що підопічних «розформують», тобто розділять по різних інтернатах.

Наталія Могильна дуже любить творчість, а найбільше її захоплює вишивання бісером. Вона поділилась тим, як робити кошики з мила та стрічок. Зі сльозами на очах Наталія розповідає, як мріє про перемогу та повернення до мирного життя. Їй подобається місто через велику кількість людей та машин, подобається можливість гуляти вулицями.

Війна суттєво вплинула на життя підопічних Вищетарасівського психоневрологічного інтернату. У 2014 році до закладу евакуювали кількадесят чоловіків зі сходу України, і підопічні навчалися жити разом із ними. У 2022-му через обстріли Вищетарасівки довелося з ними розпрощатися і самим покинути рідний інтернат та звичне середовище, і це стало для них великим стресом. Та завдяки правильно організованому адміністрацією та персоналом режиму підопічні в безпеці й добре почуваються.

Спостерігати за жінками дуже зворушливо, вони так прагнуть торкатися, обійматися, говорити про важливі для себе речі… Їхні щирі емоції, усмішки та позитив хочеться віддавати навзаєм і світити усьому світу.