Ми заходимо в будинок культури через двері, які колись були чорним входом, а тепер є парадним, бо колишній парадний вхід, за словами нашої гідеси, розбитий. Стелю і стіни міждверного простору прикрашає розпис — тут поле з маками, мирне небо, а у ньому лелека. Раніше тут було обдерте каміння, а тепер така краса в патріотичних мотивах.
— Із початком повномасштабного російського вторгнення, звісно, культурна діяльність призупинилася, — розповідає Анна Гусинська, яка очолює Нововоронцовський центр культури та дозвілля. — Але після звільнення правого берега Херсонщини наприкінці 2022 року працівники та працівниці культури в усіх старостинських округах були на своїх робочих місцях.
Усі села Нововоронцовської громади (Любимівка, Миролюбівка, Нововоскресенське, Осокорівка, Петрівка, Трудолюбівка, Хрещенівка, Шевченківка тощо) були окуповані російськими військами. Усі заклади культури були критично пошкоджені, деякі не підлягають відновленню. Тож працівники та працівниці культури знаходять інші локації, працюють там і з дітьми, і з дорослими, і саме там відбувається вся культурна діяльність.
Провадити її допомагають волонтерські організації: передають меблі, оргтехніку, зокрема ноутбуки, канцелярські набори, альбоми, фломастери, олівці. Діти шукають місце, де можна помалювати, поспілкуватися з кимось, хто розкаже щось цікаве, щось почитає, і це місце — Будинок культури.
У фоє Будинку культури влаштовано меморіал на згадку про захисників і захисниць, які поклали життя за Україну після повномасштабного російського вторгнення. За два з половиною роки великої війни під час бойових дій загинуло близько 40 мешканців Нововоронцовської громади.
— Ми виготовили дві меморіальні дошки, і щодня о 9:00, під час загальноукраїнської хвилини мовчання ми біля них підпалюємо свічки та вшановуємо пам'ять загиблих. Я дуже надіюся, що більше не доведеться виготовляти таких дошок… Зараз ми збираємо інформацію про життєвий і бойовий шлях кожного із цих військових, і невдовзі плануємо встановлювати вже великі меморіальні дошки на кожного полеглого окрема в селищі на центральній вулиці.
До Нововоронцовки часто приїздять гості з різними місіями. Якось були приїхали художники, які малюють мурали, і залишили на стінах «автографи» — цитати Тараса Шевченка і Василя Симоненка.
— Зараз у нас реалізовується проєкт у рамках співпраці з Міжнародною організацією з міграції (МОМ), завдяки якому ми можемо зробити ремонт у гуртковій кімнаті і в книгосховищі. Тепер книги, привезені в Нововоронцовку після деокупації, будуть зберігатися в належних умовах. Ремонтні роботи виконують місцеві мешканки, ми їх називаємо «армія відновлення». Хоча ці жінки не мають спеціальних професійних знань, але рукави закатали — і працюють.
— Тут у нас було книгосховище, було все заставлене полицями, дуже давніми книгами зі специфічним запахом. Зараз усе це винесли, дівчата ремонтують стіни, будемо шпаклювати стелю, вставляти нові полиці, а на них поставимо нові книги, які також нам прийшли від МОМ, — розповідає Анна Гусинська.
У сусідню аудиторію поки що знесено весь бібліотечний фонд. Тут бібліотекарка сортує книги на ті, які можна списувати, і ті, які ще будуть використовуватися. Анна показує нам уже складений перший стелаж — такий вигляд матимуть і всі наступні, які стоятимуть у книгосховищі.
— Зараз у нас в активній фазі обробка бібліотечного фонду, його сортування. Окремо складена література, яка підлягає вилученню, бо є або фізично зношеною, або морально застарілою, або підпадає під закон про деколонізацію. В іншій частині кімнати відкладаємо книги на постійне зберігання у відремонтованому книгосховищі, — розповідає Ніна Белінська, завідувачка бібліотеки Центру культури та дозвілля Нововоронцовської громади.
Заходимо до кімнати, де вже встановлені книжкові стелажі, а на них видання. Це абонемент, тут читачі й читачки беруть книжки. Тут облаштований куточок для дозвілля, де є настільні ігри, шашки, шахи. Найчастіше тут проводять час діти.
— Ми раді, що маємо багато сучасної, актуальної літератури завдяки благодійним організаціям, державним програмам. З останніх це всеукраїнська акція «Вільні читають українською», «Один студент — одна книга»... Нам дали змогу обрати книги такі, як ми хочемо, які нам потрібні. Ось література вже воєнного часу, Артур Дронь — він сам військовий, і це його книга поезій. Я пишаюся, що вона є в нашій бібліотеці. Нещодавно в нас в гостях були представники та представниці Українського ПЕН (українська громадська організація, яка сприяє захисту свободи слова та прав авторів, розвитку літератури та міжнародному культурному співробітництву; є частиною мережі національних центрів Міжнародного ПЕН. — Авт.), письменники Єрмоленко, Калитко і Міхаліцина, і вони подарували книги, зокрема англомовні, що для нашої бібліотеки дуже важливо, бо попит на таку літературу є.
Ідемо далі лабіринтами будівлі, і наша гідеса підводить нас до коричневих дверей. Каже, що колись за ними був РАЦС, там відбувалися весільні церемонії, тут можна було фотографуватися. Але тепер РАЦС не функціонує, і це приміщення поки пустує.
— Наприкінці 2023 року ми повністю замінили всі пошкоджені вікна в Будинку культури, — розповідає Анна Гусинська, — і це чудово. Сюди приходять на роботу, а тут всюди були тенти, брезенти, клейонки різні, а це осінь, постійні вітри, холодно… Тут дуже складно було знаходитися… Вставлені вікна простояли не так довго, як хотілося б, бо 4 січня 2024 року був прильот по Будинку культури. Власне, вікна вціліли, пошкоджені лише деталі. Тому зараз деякі вікна функціонують не так, як треба, але нічого, ми їх полагодимо, все буде нормально, головне, що ми з вікнами, і дітям тепло займатися, і працівникам тепло.
З другого поверху, де розташована бібліотека, спускаємося знову на перший. Наша гідеса пропонує завітати до костюмерної, де працює Віта Розумець. За словами Анни Гусинської, саме вона створює всі ті костюми і декорації, які зараз використовують у гуртковій та іншій культурній роботі в селищі.
— Шию зараз дві сукні на новий дует «Два кольори». Розробили з дівчатами модельки, і шию, щоб було в чому виступати…
Також Віта Розумець шиє прапори — синьо-жовті та червоно-чорні. Працівники та працівниці культури супроводжують поховання всіх військових, і обов'язково беруть із собою на поховання прапор. За словами Анни Гусинської, практично всі прапори, які стоять на могилках хлопців, — це прапори, зшиті руками Віти Анатоліївни.
Ми нарешті підходимо до актової зали, про яку вже раніше чули. Раніше вона обслуговувала всі культурні потреби жителів Нововоронцовки і сусідніх населених пунктів, але тепер…
— Сьогодні ми в цій актовій залі, на жаль, не можемо проводити жодних концертів. 4 січня 2024 року було наскрізне влучання в Будинок культури. Ворожий снаряд нам розбив бетонне перекриття, повністю весь дах, погнуло оці металеві опори… 5 січня ми своїми силами його залатали, і до сьогодні цей поточний ремонт витримує дощі та сніги. Але потрібно його оновити, звісно, бо зал величезний — на 600 місць, а зараз трошки все інакше…
Анна Гусинська веде нас далі, показує виставку розписаних тубусів від снарядів, листи, які писала мати російському солдату — їх знайшли в одній із лісосмуг Нововоронцовської громади і виставили тут, щоб «ні в кого не було сумнівів, що Росії тут не було» — звісно, була… Ми бачимо картину Тараса Шевченка, привезену з населеного пункту, який був в окупації, але попри це картина вижила…
Звісно, сьогодні Будинок культури і весь Центр культури та дозвілля Нововоронцовської громади працює не в такому форматі, як до 2022 року. Війна, збройна агресія росії внесли свої корективи. Але люди залишаються на своїх місцях і працюють попри небезпеку.
— Стараємося, підтримуємо культурне життя нашої громади спільними зусиллями, — підсумовує Анна Гусинська. — Важко, не безпроблемно, звісно, але якщо наші хлопці тримаються, вірять в майбутнє, якщо вони готові витримати абсолютно все — то ми просто не маємо права здаватися. Тому завдяки стійкості захисників і захисниць України, завдяки допомозі українських і закордонних міжнародних організацій ми підтримуємо культурно-мистецького життя. Здаватися не плануємо, тільки підтримувати, розвивати і рухатися далі.
