35 кілометрів Херсонщини

Відновлення деокупованих та прифронтових громад значною мірою залежить від зовнішньої допомоги. На практиці це означає необхідність самостійно шукати донорів. Якщо грантову заявку схвалюють — якесь відновлення буде. Не схвалять — відповідно, треба писати ще.

Їдемо до Нововоскресенського. Дорога від центру громади, селища Нововоронцовка, йде зі сходу на захід. Якийсь час по цій дорозі проходила лінія фронту. Уздовж посадки час від часу трапляються колишні російські позиції. Біля однієї з таких довгий час стояв спалений російський танк. Ми проїжджали повз нього багато разів. Колись зупинялися роздивитися його ближче, знімали на телефони. То був Т-62. Той, що викликав у наших соцмережах глузування з росіян, мовляв відправляють на фронт застарілі танки. Тепер, бачимо, прибрали. Неподалік від місця, де його спалили, біля дороги з’явився новий пам’ятник. Їдемо разом зі співробітницею селищної військової адміністрації Каріною Добровольською. Вона розповідає, що пам’ятник було встановлено нещодавно, бо якраз на цьому місці був бій. Наші штурмували, на російські позиції чомусь виїхав «шишарік» (ГАЗ-66) з українськими бійцями - і росіяни його спалили з усіма, хто в ньому був.

Проїжджаємо через село Миролюбівка. Воно було на лінії фронту, тому наслідки обстрілів тут усюди. Школа зруйнована. Багато будинків — вщент. Зовсім непошкоджених, напевно, немає. Проїжджаємо повз хату Володимира Колесника, місцевого фермера-одноосібника, з яким тут записували розмову рік тому. У його хату був прямий прильот. Вбило тещу. Її поховали поряд з хатою. Тепер бачимо, що у нього новий дах. Напевно, зробили в рамках якоїсь програми з відновлення. Радіємо за Володимира.

Ще кілька кілометрів - і в’їжджаємо у Нововоскресенське. Від Каховського водосховища це приблизно 35 кілометрів на схід. Серед усіх сіл Нововоронцовської громади це село найвіддаленіше від лінії фронту. Тому тут спокійніше. Ну, і так сталося, що попри окупацію, Нововоскресенське більше вціліле, ніж інші села громади, ніж та сама Миролюбівка. Ще півроку тому тут була повністю зруйнована критична інфраструктура. Не було світла, газу та води. Наразі електропостачання відновлено та працює без перебоїв, а також у двох кінцях села підключено свердловини, тож з водою великих проблем немає. Центр села — це майдан, поряд з яким знаходяться сільрада, ФАП, будинок культури, школа, дитсадок, магазини. Школа розграбована та зруйнована. Будинок культури — так само. ФАП уже відновлений. Відновлення сільради планується. Каріна розповідає, що вдалося залучити до відновлення села громадську організацію «Будуємо Україну Разом». Приїхали представники і запропонували відновити саме сільраду. До війни вона була, як багато де, з туалетом на вулиці. А тепер має бути сучасна будівля.

Зупиняємося біля будинку культури. Завідувачка Лілія Михайлівна Бурцева розповідає, що коли в село зайшли росіяни, вона з працівниками замкнули будівлю і більше до неї не ходили, тому що боялися. Усі матеріальні цінності залишилися всередині. Акустична апаратура, комп’ютери, проєктор та інше обладнання, яке зазвичай є в будинках культури. Зрештою усе було розграбовано. У цій будівлі були гуртки (хореографічний, драматичний, художнього читання), дитячий і дорослий вокальні ансамблі. Сама Лілія Михайлівна 34 роки працює в цьому будинку культури, 18 із яких - завідувачкою.Зараз вона з колегою працюють у сусідній будівлі. Знесли в невеличку кімнату те, що вдалося врятувати, і продовжують займатися з дітьми.

Із Каріною постійно вітаються. Питаю: «Вас тут добре знають?». Каріна розповідає, що за кожним працівником ВСА закріплене певне село. І вона виглядає саме за Нововоскресенським, тому приїжджає сюди щотижня.До повномасштабного російського вторгнення Каріна з родиною мешкала у Нікополі. Коли росіяни почали обстрілювати місто, перебралися до Дніпра. Одного дня зателефонував її вчитель історії Андрій Селецький, який тепер очолює Нововоронцовську селищну військову адміністрацію. Запропонував роботу. Каріна погодилася - і так із умовно безпечного Дніпра переїхала знову фактично на лінію зіткнення.

Проходимо повз будівлю, на яку Каріна звертає нашу увагу. Це один із найстаріших будинків села. 200 років тому тут був перший регіональний банк. Всередині досі стоїть старий сейф, ще з тих часів. Оскільки споруда має велику історичну цінність, її планують реконструювати так, щоб зберегти первісний вигляд. Будівля ціла, принаймні з фасаду, тому розуміємо, що Каріна ділиться планами на майбутнє.

Поряд ФАП, який відремонтований за підтримки «Лікарів без кордонів». У будівлі поряд розвантажують гуманітарку. Постійно під’їжджають люди, виносять коробки з продуктами. Раз на тиждень привозять і питну воду. Іноді бувають матеріали для ремонту будинків. Пошкоджених в селі близько 70.

«Люди повертаються», — каже Каріна, — «є і з діточками, є і молодь». І показує дитячий садочок, на диво, цілий. У ньому тепер утворили загальний навчальний заклад - і шкільний, і дошкільний. Зібрали те обладнання, яке вчителям вдалося врятувати, і відновлюють навчальний процес. Знайшли донорів на реконструкцію будівлі.

Каріна розповідає, що її обов’язком є саме пошук донорів, які б долучалися до відновлення сіл громади в той чи інший спосіб. На практиці це означає написання грантових заявок, ведення проектів, комунікацію з донорами, звітність і тому подібне. І це показова ілюстрація того, як насправді відбувається відновлення деокупованих та прифронтових громад. Значною мірою це залежить від зовнішньої допомоги. Якщо грантову заявку, яку напише Каріна, схвалять — відновлення буде. Не схвалять — відповідно, треба писати ще.

Такий стан справ, вочевидь, добре усвідомлюють в уряді України. Міністр соціальної політики Оксана Жолнович нещодавно повідомила, що з січня 2024 року міністерство планує почати фінансування послуг координаторів волонтерських активностей у громадах. Це має допомогти громадам більш ефективно залучати донорські кошти. А значить, допомогти Каріні.

Повертаємося до Нововоронцовки. Дорога нова. Каріна каже, що її зробили перед повномасштабкою. До цього, за її словами, тут був жах. 35 кілометрів їхали дві години. Тепер швидко. Знову повз Миролюбівку. Новий дах у Володимира Колесника. Зруйнована школа. Дорога далі. Знову місце, де стояв спалений російський танк. Пам’ятник українським воїнам.

В’їжджаємо до Нововоронцовки. Звідси до лівого берега Дніпра кілометрів 10-12. Прильоти арти тут — чистий рандом, тобто може статися будь-коли будь-куди. Люди дослухаються до звуків з того боку, щоб не пропустити звук «виходу»…